Олег Блохiн

Олексiй Володимирович Сiльвестров

Знаменитi украiнцi

Олег Блохiн – гравець, масштаби таланту й досягнення якого охоплюють не тiльки радянський i украiнський, але й свiтовий футбол у цiлому. Восьмиразовий чемпiон СРСР, володар Кубка кубкiв УЄФА i Суперкубка УЄФА, кращий бомбардир збiрноi СРСР i чемпiонату СРСР, володар «Золотого м’яча» (звання кращого футболiста Європи) 1975 року – це тiльки невелика частина досягнень Блохiна-гравця. Є чим пишатися i Блохiну-тренеру – вiн перший наставник в iсторii украiнського футболу, якому вдалося вивести збiрну краiни до фiнальноi частини чемпiонату свiту, дiйшовши разом iз нею 2006 року до чвертьфiналу.

Олексiй Сiльвестров

Олег Блохiн

Дитинство та школа

Олег Блохiн не ввiйшов, а просто-таки ввiрвався до елiти радянського футболу. Передовсiм у молодому форвардi вражала фантастична швидкiсть. «Чому Блохiн так швидко бiжить?» – багато хто задавав це запитання. Вiдповiдь вiдшукувалась одразу: «Обдарували природа i… гени».

Батько великого футболiста, Володимир Іванович Блохiн, народився в Москвi 18 липня 1922 року. Предки його були селянами, а батьки на початку 1920-х рокiв переiхали до Москви, де працювали в Першiй городянськiй лiкарнi: мати – медсестрою, а батько – заступником головного лiкаря з господарських питань, вiн вiдповiдав за транспортування хворих. Основним транспортом на той час були конi, i дiд Олега Блохiна опiкувався кiнським поголiв’ям, ремонтом повозiв. Мешкали Блохiни в будиночку для лiкарняноi обслуги, родина виховувала вiсьмох дiтей.

Змалечку Володимир Блохiн хоча i вважався шибайголовою, одначе був одвернутий вiд вулицi, вiд хулiганства – ганяв голубiв, розводив кроликiв. Один iз братiв Володимира працював на деревообробному заводi. Там, серед iншого, виготовляли городки та бiльярд, якi стали неодмiнним атрибутом дитячих iгор Володимира Блохiна. Як потiм згадував сам вiн, бiльярд ставили бiля голуб’ятнi, там же i в городки грали.

Іще в школi Володимир почав займатися живописом, брав уроки в художникiв. Вiн добре спiвав, танцював, iз 1935 року виступав у дитячому ансамблi, яким керував сам Олександр Александров – автор музики гiмну СРСР, засновник i художнiй керiвник легендарного Ансамблю пiснi й танцю Радянськоi (тепер Росiйськоi) армii. По закiнченнi школи Володимир Блохiн вступив до Харкiвського вiйськово-технiчного училища, але цей навчальний заклад доволi швидко закрили. Володимира перевели до Харкiвського вiйськово-авiацiйного училища льотчикiв-спостерiгачiв i штурманiв, але було лiквiдоване i воно. Тому закiнчував Володимир Іванович уже Харкiвське училище хiмiчного захисту Червоноi армii, пiсля чого служив у Киргизii та в Узбекистанi.

22 червня 1941 року, коли Володимиру Блохiну ще не виповнилося й дев’ятнадцяти, почалася Велика Вiтчизняна вiйна. Протягом тижня було сформовано зведений полк, у якому Блохiн дiстав посаду начальника полковоi хiмiчноi служби, вiдповiдального за стан хiмiчного захисту частини. Полк перекинули на Ленiнградський фронт, де Володимир Іванович i прослужив аж до кiнця вiйни, демобiлiзувавшись у званнi капiтана.

Ленiнград перебував у блокадi. Як згадував Володимир Блохiн, iсти не мали зовсiм нiчого – нi м’яса, нi яець, нi масла. Кухарi готували котлети з картопляного лушпиння. Щоправда, кожного дня давали випити 100 грамiв, але тiльки якщо солдат перебував на передовiй. На вiдпочинку було «не положено».

Радянським вiйськам було дано наказ тiльки оборонятися й нi в якому разi не наступати. Тому солдати перебували на передовiй, яка проходила по Пулковських висотах, позмiнно: частина з них вiдпочивала на територii авторемонтного заводу, за п’ять-шiсть кiлометрiв од Пулкова. На вiдпочинку питання пiдтримки бойового духу солдатiв, ослаблених постiйним голодом i холодом, поставало особливо гостро. Тодi, згадавши свiй досвiд участi в дитячому ансамблi Александрова, Володимир Блохiн запропонував командуванню частини органiзувати ансамбль пiснi й танцю. Командир полку видiлив 40 бiйцiв, i цим ансамблем Блохiн керував до кiнця вiйни.

1944 року до полку, в якому служив Володимир Іванович, прикрiпили деяких провiдних спортсм