Богдан Ступка

Михайло Павлович Загребельний

Знаменитi украiнцi

Рiчард III i король Лiр, гетьман Мазепа i Тев’е-молочник, Леонiд Брежнев i Тарас Бульба… Це лише невеликий перелiк ролей, якi зiграв у театрi й кiно Богдан Ступка (1941–2012) – видатний украiнський актор, лауреат багатьох премiй, народний артист УРСР (1980) та СРСР (1991), Герой Украiни (2011), кавалер ордена Ярослава Мудрого V ступеня. У Голлiвудi його порiвнюють з Робертом де Нiро й Аль Пачiно. В Польщi й Росii вважають своею зiркою, феноменом, який народжуеться раз на столiття, на що Богдан Сильвестрович вiдповiдав: «Я – украiнський актор! Я собi працюю, а люди називають те феноменом. Треба працювати i чесно ставитися до роботи. Вийти на сцену i зiграти найкраще за всiх…».

М. П. Загребельний

Богдан Ступка

Роздiл перший

Куликiв – Львiв: 1941-1956

«Актор – важка професiя, в нiй не можна раз i назавжди схопити Бога за бороду. Треба постiйно залишатися учнем i завжди бути готовим до змiн…»[1 - Ця та наступнi цитати, якi розпочинають дев’ять роздiлiв нашоi бiографii Богдана Сильвестровича, належать героевi твору. – Авт.]

Богдан Ступка народжуеться того ж дня, що i його мама, що i Каменяр. Якраз напередоднi Успiння. В кабiнетi Ступки, художнього керiвника Киiвського театру iменi Івана Франка з 2001 року та до його останнього дня, 22 липня 2012 року, почесне мiсце вiдведено iконi Успiння Пресвятоi Богородицi з Почаева. Хлопчик – едина дитина Марii Григорiвни (1912–2007) та Сильвестра Дмитровича (1914–1993).

Мама мрiяла стати акторкою. Та почалася вiйна. У мiстi Куликiв (польською – Kulikow; за 16 кiлометрiв на пiвдень вiд Куликова – Львiв) 27 серпня 1941 року побачив свiт син Марii Григорiвни. iм’я оберуть йому на честь гетьмана Хмельницького. Богдан Ступка народжуеться на землi, де з кiнця червня 41-го царюе фюрер Едiп, Гiтлер.

Вiн згадае на схилi своiх лiт, як не мiг терпiти, коли його пеленали. Як хотiлося виборсатися з пеленок. (Чомусь у розшифровцi вiдеозапису його прямоi мови, в iнтернетi, «пеленки» змiнять на «пелюшки».) його рiд – iз кожум’як. Бабуся, мама – дуже розумнi в хлопця. Не тому, що багато читали. Тому, що багато знають про життя. Багато чого навчаеться як селянин: саджати i копати картоплю, доглядати корову.

Мама дуже добре знала Бiблiю. Старенька Марiя Григорiвна подивиться в Киевi «Майстра i Маргариту». На кухнi, в помешканнi сина, пiсля вистави запитае: «А хто це написав?» – «Михайло Булгаков». – «А вiн не хворiв?» – «Хворiв. У нього був склероз нирок, вiн навiть одягнутися сам не мiг». – «О, це його Господь Бог покарав». – «За що?» – «А вiн хотiв зробити свое Євангелiе. Диявола перетворив на Бога. За це його й покарав Господь».

На все життя запам’ятае пекельнi мелодii розривiв бомб та артилерiйськоi канонади. Палаючi будинки. Нiмцiв, якi дають шоколад малечi i наказують ховатися по хатах. Трупи вбитих. шибеницi з повiшеними. Восковi обличчя загиблих 18-19-рiчних юнакiв. Зауважуе пушок на верхнiй губi, – вони ще нi разу не голилися. Одного разу перебiгають iз однiеi мiсцевостi в iншу. На малюковi був кашкет iз дашком. Сильвестр Ступка мiцно тримае сина на плечах. Зненацька кашкет злiтае. Батько присiдае. Пiдiймае кашкет. i саме там, де був дашок, обидва бачать дiрку вiд кулi.

Своему допитливому лiтописцевi Володимиру Мельниченку повiдае, як Червона армiя билася в Куликовi з вермахтом. Узагалi, бiографи Богдана Сильвестровича – непересiчнi особистостi. Як i iхнiй протагонiст. Мельниченко е ще й автором ленiнiани, такого рiвня, що ii видають у Японii. Театрознавець Ростислав Коломiець – взагалi унiкум. Коли приiхали з Богданом Сильвестровичем у Лос-Анджелес, намовили актора перевiрити, чи справдi той з голлiвудською легендою Де Нiро – одна й та сама особа. Охоронцi мовчки пропустили iх в офiс Де Нiро.

«Мiстечко бомбардували, i ми – я, батько, дядько Павло – матерi десь не було вдома – вискочили зi своеi хати за кiлька хвилин перед тим, як у неi влучило. Ми добiгли до сусiднього двору i сховалися в якiйсь невисокiй господарськiй прибудовi з солом’яною стрiхою, i я бачив, як горить наша хата… Все пам’ятаю, наче це сталося сьогоднi