Вiртуалка

Ірися Ликович

Ірися Ликович (нар. 1984 р.) закiнчила фiлологiчний факультет Ужгородського Нацiонального унiверситету. Працювала журналiстом у газетi «Думська площа» (м. Одеса). Переможець украiнсько-нiмецькоi премii Олеся Гончара та премii «Дебют». Автор трьох прозових книжок: «Перелiтна» (2006), «Твоя дитинка» (нагороджена вiдзнакою «Вибiр видавцiв» Всеукраiнського конкурсу «Коронацiя слова – 2010») i «Татцельвурм. Тiрольська iсторiя» (2011) – номiнант на премiю «Книга Року» за версiею Бi-Бi-Сi. Роман «Вiртуалка» отримав спецiальну вiдзнаку Австрiйського культурного форуму на «Коронацii слова – 2012». Хобi – лiтературнi переклади з угорськоi та нiмецькоi мов. Живе i працюе у Вiднi.

У ii буднях присутнi Майорка, темна кiмната, слiпi та веб-камера. У ii життi не залишилося мiсця для себе, хоча вона щодня бачить тiльки власне зображення на монiторi. Вiртуальна любов – така ж залежнiсть, як наркотики чи алкоголь, – втеча вiд себе. Дiана розумiе це, тому i зважуеться на бунт – бунт, за межами якого на неi чекае правда про працiвниць Інтернет-бiзнесу. Але чи можливо розпочати нове життя пiсля того, як твое оголене тiло бачили тисячi чоловiкiв?…

Ірися Ликович

Вiртуалка

Дiана мiж слiпцiв у пошуках любовi

Про роман Ірисi Ликович

Наш свiт споконвiкiв маскулiнний, i чоловiки у ньому домагаються жiнок. Та що цiкаво – жiнки не заперечують проти таких домагань. Роман Ірисi Ликович «Вiртуалка» розповiдае саме про це. Але не тiльки про це – у невеликому романному текстi вмiстилися i цiкавi психологiчнi спостереження, i подорожнi нотатки, i рефлексii на тему стосункiв мiж статями та ще багато всього того, що й творить тло великоi розповiдi i насправдi робить ii романом. Розповiдь вiд iменi дiвчини Дiани, напiвукраiнки-напiвциганки родом з Нiмеччини, повниться глибоким i всебiчним знанням описуваного предмета – тут i технологiчнi деталi веб-кам-бiзнесу, i тонкi та точнi описи жiночоi та чоловiчоi психологii, причому найчастiше у ii дещо викривлених, травмованих формах. Наявнi тут i принагiднi, легкi, пунктирнi штрихи розвитку сюжету, не хаотичнi, а виправданi, обгрунтованi внутрiшньою логiкою. Коротше кажучи, Ірися Ликович у своему новому (здаеться, вже четвертому?) романi постае авторкою досвiдченою i зрiлою. Втiм, якщо пригадати ii дебютну збiрку прози «Перелiтна», котра побачила свiт шiсть рокiв тому, Ірися Ликович залишаеться письменницею переважно однiеi теми. І тема ця – любов. Тiльки iз романтично налаштованоi юнки шестирiчноi давностi оповiдачка перетворилася на вже досвiдчену молоду жiнку, яка (оповiдачка, а не авторка, шановний читачу, розрiзняй цi двi постатi!), хоча й неодноразово обпiкши крила своiх почуттiв, усе-таки продовжуе той невтримний лет, той пошук, ту тривалу одiссею до берега справжньоi, великоi й чистоi Любовi.

Проте роман «Вiртуалка» мае й iнше, потаемне, значення, чи то пак звучання. Насправдi героiня, неначе та казкова королiвна, закута й замурована у високiй вежi, лишаеться недосяжною для всiх лицарiв Інтернет-простору, що стукають до неi крiзь вiчко пiн-холу, чи вже як там називаеться та деталь, котра й дае змогу бачити спiврозмовника пiд час найсучаснiшого з усiх видiв людського спiлкування. Бачити його i показувати себе. По два евро за хвилину – тепер уже ми з тобою, читачу, i розцiнки знаемо. Та iз цiеi суми бiльшу частину забирае собi злий чаклун, чи то пак працедавець. А королiвна, така прекрасна й недоступна, усiма жадана й нестямно люблена, сидить собi насправдi у натуральнiй темницi – бо ж денне свiтло спотворюе зображення, й тому вiкна щiльно запнутi; i юнка париться у своiх латексних шатах, ii нiжки тендiтнi пiтнiють у височенних чоботях, коханцi лицарi знемагають i вивергають свою пристрасть, та все це насправдi вiдбуваеться за тисячi кiлометрiв вiд острiвця в Атлантичному океанi. Самотнiсть, страшна, всеосяжна самотнiсть – ось воно, едине надбання нашоi королiвни, окрiм тих кiлькох нiкчемних евроцентiв, якi капають на ii рахунок за кожне вiртуальне спiлкування з далекими, недосяжними принцами. Навiть вимрiяний нею единий, коханий, мужнiй i нiжний далекобiйник Тонi, котрий веде