Запорожцi

Іван Нечуй-Левицький

Шкiльна програма #1

Фрагмент казки Івана Нечуя-Левицького «Запорожцi» розповiдае про подорож молодого лоцмана Карпа Летючого у потойбiчний свiт запорожцiв, де вiн зустрiчаеться iз померлим гетьманом. Розпитавши Карпа про сучасне життя Украiни, гетьман зажурився: нiчого не змiнилося, Украiна як i ранiше потерпае вiд «ляхiв, москалiв i жидiв», i молитися за свою землю – единий вихiд для всiх.

Іван Нечуй-Левицький

ЗАПОРОЖЦІ

(фрагмент)

Над Днiпром, коло славних порогiв, у селi Старому Кодаку жив собi молодий лоцман Карпо Летючий. Як i всi лоцмани, вiн був потомок славних запорожцiв i мав увесь хист, усю вдачу запорозьку. Високий, чорнявий та кучерявий, гарний з лиця, гарний з стану, кругом гарний, ще й до того смiливий! Ще змалку брав його з собою батько на байдаки та плоти, переводячи iх через пороги. Карпо знав добре всi пороги, всi забори, знав кожний камiнь. Вiн любив пороги, бо зрiс коло них. Карпо любив летiти стрiлою прудким козацьким ходом через пороги, летiти птицею з лави на лаву; любив слухати, як шумить Днiпро на порогах, як реве Звонець або Дiд i обливае бризками його гаряче лице.

Лоцманський отаман дуже любив Карпа i настановив його керманичем, не зважаючи на його дуже молодi лiта. Отаман вiрив йому, як самому собi.

Ото раз приплив до порогiв великий байдак якогось багатого купця.

– Дай менi, отамане, лоцмана, та найпевнiшого, найлуччого! – каже багатий купець до отамана.

– Нема в мене певнiшого лоцмана, як Карпо Летючий, хоч вiн i молодий. Посилаю його, то все одно, що й сам iду, – вiдказав отаман.

Вимiрили байдак, зняли з його трохи ваги, приробили довженне стерно. Готове судно в страшну дорогу! Карпо поблагословився в отамана i вилетiв орлом на байдак. Всi попереду сiли по украiнському звичаю, потiм стали на колiна i помолились Богу. Нiхто не знав запевне, чи вернеться живий додому!