Билицi та вигадки нашого футболу

Георгiй Юхимович Кузьмiн

Заслуженому журналiсту Украiни Георгiю Кузьмiну пощастило спiлкуватися не з однiею збiрною футбольних знаменитостей, починаючи вiд Антона Ідзковського, Миколи Старостiна, Костянтина Щегоцького, Олександра Пономарьова, Льва Яшина, Вiктора Маслова, Гавриiла Качалiна, Юрiя Войнова, Михайла Комана, Олега Макарова, Слави Метревелi, Микити Симоняна, Валерiя Лобановського, Олега Базилевича, Володимира Маслаченко, Йожефа Сабо, Андрiя Бiби, Анатолiя Бишовця, включаючи всiх володарiв Кубка кубкiв 1975 i 1986 рокiв на чолi з Олегом Блохiним, а також Андрiя Шевченка, Франца Беккенбауера, Сесара Луiса Меноттi, Лотара Маттеуса, П'ерлуiджi Коллiну, Оттмара Хiтцфельда, бути свiдком безлiчi матчiв, турнiрiв, дивовижних подiй у кромки поля i за його лаштунками.

Пiсля книг «Бум навколо м'яча» i «Динамо Киiв-60» (у спiвавторствi з Дмитром Александренко) майже два десятилiття у Георгiя Юхимовича Кузьмiна, багаторiчного шеф-редактора газети «Киiвськi Вiдомостi», пiшло на те, щоб розповiсти про всi «Билицi та вигадки нашого футболу».

Георгiй Кузьмiн

Билицi та вигадки нашого футболу

Англii i Мар'янi КУЗЬМІНИМ

Бачити, та все ж не вiрити – перша чеснота того, хто пiзнае; видимiсть – найбiльший його спокусник.

    Фрiдрiх НІЦШЕ

Вiд автора

Вдячний видавництву «Фолiо» i письменнику Юрiю Рогозi за те, що повiрили в мiй проект i допомогли його здiйснити.

Дякую моiм друзям журналiстам Юрiю Корзаченку i Юхиму Шаiнському за велику допомогу в пiдготовцi матерiалiв, зокрема фоторепродукцiй, для цiеi книги.

Я навряд чи впорався б iз завданням без багаторiчноi моральноi i технiчноi пiдтримки моiх вiрних соратникiв Лариси Осадченко, Тетяни Черкашиноi, В'ячеслава Ворони, Вiктора Гончаренка, Олександра Лук'яненка, Станiслава Рожка, Василя Трифонова.

І, звичайно, низький уклiн дружинi Анелii i дочцi Мар'янi, iх любов, самовiдданiсть i терпiння, як завжди, виручали в найважчi хвилини.

Киiв, грудень 2009 р.

Удар вiд ворiт

Юрист, колишнiй заступник голови Служби безпеки Украiни, генерал-лейтенант Володимир Пристайко надав неоцiненну послугу iсторикам, уболiвальникам, усiм, хто жваво цiкавиться минулим нашого футболу. Пiд завiсу чекiстськоi кар'ери вiн скористався своiм високим службовим положенням на благо – вiдкрив свiтовi архiвнi документи, ранiше недоступнi iншим дослiдникам.

Можливо, Пристайко виконав негласну вказiвку вищого начальства у зв'язку з настанням iнших часiв, розповсюдженням iнших iдеологiй. А може, перемогла дослiдницька жилка Володимира Іллiча, ученого, що прагнув наблизитися до iстини. Спонукальнi мотиви не важливi. Головне – результат. Генераловi Пристайку вдалося заповнити немало прогалин, скоротити кiлькiсть спiрних трактувань подiй навколо «Матчу смертi».

Ця трагiчна iсторiя зацiкавила мене ще в отроцтвi й не вiдпускала все журналiстське життя. У радянських сiмдесятих до найтаемнiшоi сторiнки киiвського футболу навiть пiдступитися не давали. Приятель i колега Арнольд Мельник, нащадок учасника подiй-42 Михайла Мельника, всiляко пiдтримував мiй iнтерес до забороненоi теми. Працюючи в газетi «Правда Украiни», Арнольд, або просто Нуль, використовував неформальнi приятельскi зв'язки, щоб допомогти менi проникнути до партiйного архiву.

Генерал-лейтенант Володимир ПРИСТАЙКО (справа) i Георгiй КУЗЬМІН вiдразу пiсля закiнчення футбольноi зустрiчi украiнських i нiмецьких журналiстiв, присвяченоi пам'ятi учасникiв так званого «матчу смертi» на тому ж таки киiвському стадiонi «Старт». Травень 2006 року.

Марно. Лiд рушив за часiв перебудови. Тодi з'явився доступ до газет перiоду окупацii Киева. А головне – перестали, нарештi, зберiгати обiтницю мовчання деякi зi свiдкiв тих неоднозначних подiй. Утiм, я спробував копнути глибше. Для повноти картини – вiдштовхнутися вiд витокiв появи нашоi улюбленоi гри в Киевi i простежити за польотом шкiряного м'яча, поки вiн не затрепетав у сiтцi фатальних сорокових. Без вiдступiв i перескокiв в нашi днi не обiйшлося. Благо, iсторичнi хронiки, уснi розповiдi i мемуари дозволяли спрямувати авторську фантазiю в русло реальностi.

До лiта 1992 рок