В листопадi

Юрiй Яновський

«З Берлiна мiй друг привiз спокiйнi манери великого мiста i трошки сивини на скронях. Його замрiянiсть не виходить за цi межi. І лише хвилинами незрозумiлих вечорiв його дух буйно розквiтае. Мiй друг думае образами й фарбами. Вiн не е художник, бо це слово означае безконечну кiлькiсть обрiiв. У мого друга один обрiй – конкретне думання».

Юрiй Яновський

В листопадi

Сашковi[1 - Сашковi – Олександровi Довженку. В листопадi 1930 року поява посвяти дiстане таке пояснення: «Новела «В листопадi» виникла в автора внаслiдок його розмов iз О. Довженком. Цей милий друзяка, у художниках тодi ходивши, пречудесних мiг оповiдати iсторiй та вигадувати пригод: вiн був великий на пригоди ловець. Отож, одного разу прийшов Довженко додому (вiн жив разом iз нашим автором), прийшов задуманий i стривожений. Увечерi, вино «цимлянське» попиваючи, розповiдав Довженко нашому авторовi, М. Бажановi та С Мельниковi про те, що непогано було б висадити в повiтря Мироносицьку церкву. Усi друзi, розiбрало iх «цимлянське», завели кожен своеi. І всiм сподобалась отака витiвка. Наш автор написав тодi «В листопадi». А тепер, за чотири роки, ми, видавець, констатуемо вже порожне мiсце там, де стояла та церква. У майбутньому на руiнах хизуватиметься Харкiвський театр масового дiйства – тисяч на чотири глядачiв. Ми кладемо на карб авторовi його чутливiсть до теми про подiбне передбачення. Руйнування церков було неймовiрнiстю року 1926 i стало реальнiстю року 1930 (курсив мiй. – Г. X.)» (Яновський Ю. Коментарii до книжок: «Прекрасна Ут», «Кров землi», «Майстер корабля» та «Чотири шаблi» // Яновський Ю. Прекрасна Ут. Книга вiршiв iз коментарiями до поезii та прози. – X.; К: Рух, 1932. – С. 14).]

1

З Берлiна мiй друг привiз спокiйнi манери великого мiста i трошки сивини на скронях. Його замрiянiсть не виходить за цi межi. І лише хвилинами незрозумiлих вечорiв його дух буйно розквiтае.

Мiй друг думае образами й фарбами. Вiн не е художник, бо це слово означае безконечну кiлькiсть обрiiв. У мого друга один обрiй – конкретне думання[2 - Ідеться про мислення, яке розгортаеться лише в межах конкретних явищ й об'ектiв перцепцii, яке постiйно взаемодiе iз вiдчуттям i нiколи не бувае вiльним вiд свого сенсорного контексту. К. Г. Юнг ще в 1911 роцi окреслював його поняттям конкретизм i ототожнював з архаiзмом, типом мислення первiсноi людини, для якоi магiя фетиша переживаеться не як суб'ективний досвiд, а як вiдчуття магiчного впливу зовнiшнього свiту. Конкретизм культурноi людини вчений ототожнював зi спрямованiстю на осмислення лише чуттево опосередкованих фактiв, що перебувають у сферi безпосереднього споглядання, а також iз неспроможнiстю розрiзнити суб'ективне вiдчуття та об'ект вiдчуття. За Юнгом, конкретизм е складником бiльш загального поняття – мiстичноi спiвучастi: «Подiбно до того, як мiстична спiвучасть е перемiшанням iндивiда iз зовнiшнiми об'ектами, так i конкретизм е перемiшанням мислення й почуття iз вiдчуттям» (Юнг К. Г. Психологические типы / пер. с нем. С. Лорне, под. общ. ред. В. Зеленского. – СПб.: Ювента; М.: Прогресс – Универс, 1995. – С. 533).].

Пiдходячи до його розчиненого вiкна, я здалеку ще бачу, як кiнчиком своеi фарбовноi флейти вiн грае ясну мелодiю на полотнi.

– Заходь! – каже вiн, розмазуючи фарбу.

Я заходжу.

– Кладу вам свiй привiт, – бурчить мiй друг, проводячи лiлову смугу на щоцi свого твору, – сiдайте собi десь. Я вирiшую завдання конкретного фону.

2

Фiлософiя мого друга менi нiколи не набридае. Коли смеркаеться – електрика починае красти вiдблиски фарб. Вони гублять свое лице, iх не можна брати, вони ввечерi мiнливi, як настрiй. Друг умiе мовчати так, як i оповiдати, i його можна поставити за опудало в соняшники або дати йому мiж ноги отаманського коня.

У нього лежать сотнi тюбикiв фарб. Свiй заробiток вiн залишае в магазинi, вишукуючи нових кольорiв, i в низькiй халупцi теслi, що робить йому рами до полотен. А потiм розказуе свое чергове плавання в абстракцiю i висипае на стiл безконечнi тюбики.

– Я такий багатий, як папуга, що мае сотнi фарб i сотнi рокiв перед собою, гойдаючись над затишно