Мамутовi бивнi

Юрiй Яновський

«…Знову старий мамут Вiм, що його бойовий бивень пролежав у землi над Днiпром 53 000 рокiв, старий Вiм проходить перед моiми очима. Знову обсипаеться пiсок у конуснiй ямi поганоi оперети. Знову примiтивнi мелодii доносить менi вiтер. Голi статисти з кудлатими перуками – моi минулi батьки. Темний схiд дешевого синього кольору, який я встидаюсь помiчати тепер. Багато метрiв фiльму пройде перед примруженими очима, доки я дивлюся на нахiдку: бивень Вiма».

Юрiй Яновський

Мамутовi бивнi

«…Коло Трипiлля знайдено мамутовi бивнi»[1 - Ідеться про рештки мамонта, iстоти, яку вiдносять до роду слонiв, що iснувала майже 10 тисяч рокiв тому. Вони вiднайденi на усiх континентах, окрiм Австралii та Пiвденноi Америки. Імовiрною причиною зникнення мамонтiв вважаеться полювання на них давнiх людей.].

    (З газет)

1

Старий мамут Вiм кiнчав сеанса в поганiй оперетцi. Його голос нагадував застуджений баритон i лише iнодi наближався до подихiв барабанного соло. Ноги стулялись докупи, бо яма була конусна. Спiв вечiрньоi прохолоди йшов угорi.

Старий мамут Вiм законтрактувався в дешеву оперетку. В цьому Вiм переконався остаточно. Хiба можна було помилятись? Навiть теперiшнiй газетчик знае смак в оперетi, а старий Вiм не одну сотню рокiв жив на свiтi!

Вiтер дмухав у лiс, як в одну велику валторну. Чулись якiсь звуки, але чи можна ж iх порiвняти зi справжнiм струментом?! Хiба дiйсного дмухача на валторнi здивуе це низьке do bemol? Або: що це за примiтивнiсть мелодii?! Навiть сука на Ланжеронi в Одесi вие по бiльш складнiй партитурi. І справдi, яка валторна, що поважае себе, дозволить собi такий репертуар: там-татам-там! фi-iii-у-уу! у-ууу-у!!

Я не знаю також, чи шум великоi рiки дае щось подiбне до приемного дуету скрипки й барабана. Менi хочеться сказати: «нi». Мамут Вiм був цiеi ж думки.

Дах в оперетi, де грав Вiм, був такого дешевого синього кольору, що його встидався б i завклубом спiлки Харчсмак. Друге дiло, аби вiн був оранжевим або хоч кольору свiжого лiхтаря пiд оком – нi, вiн був синiм.

Електричний лiхтар переходив за сеанс од сходу до заходу. Вiн витикався на сценi, проходив ii, пiдiймався до душникiв на стелi, злазив поволi на «гальорку», зсовувався на 3-й ярус лож, на 2-й, на 1-й, бельетаж i, врештi, ховався пiд ногами капельдинера.

Старий Вiм не пам'ятав, скiльки вже вiн сеансiв грае. Але не менш десятка. Статисти в перуках, що налазили iм аж на очi, скакали навкруги Вiма i кричали щось подiбне до арii паровозного гудка. Вони були вдягнутi так, як вдягаються дiйснi члени товариства «Геть сором». Навiть для оперети це виглядало смiливо, i Вiму ясно було, що скоро з'явиться мiлiцiя. Вiм догравав свою роль. Статисти шпурляли на шкiру Вiма камiння, сичали, як пара з чайника. Але з того, що це був уже майже десятий сеанс, – Вiм почував себе недобре.

Мамут потоптався ще трохи в неприемнiй ямi, копирснув землю великими бiлими бивнями й лiг на бiк. Коли ж електричний лiхтар неосяжного неба загас пiд ногами капельдинера на заходi – великий старий мамут Вiм витиснув iз своiх легенiв останне повiтря.

Завiса спустилася.

…це сталося за 51 000 рокiв до тоi хвилини, коли народився Ісус…

2

Весела була цього року осiнь. Викурили немало махорки нiчнi тумани й простягали не раз димучi пасма за вигiн у яр, до Днiпра – великоi рiки.

Справи починаються коло млина.

На Степановi був кожушок ще з царського фронту й не було зовсiм шапки.

– Во iзбiжанiе нагроможденiя факту, – сказав вiн.

– А нащот там облiзацii – так я вам скажу, брешуть, гади.

– Що ти понiмаеш на военних дiлах? – сказав Серьога-мiлiцiонер. – У газетi проставлено, що китайський цар на Сибiр iде. Хоче ввесь Сибiр зайняти.

– Це не тiльки китайський. Вони вже нас подiлили мiж государствами. Америцi – половина Сибiру, Англii – Чорне море, Францii – Петроград та Москву. А Германii – Украiну. От-от прилетять ерапланом.

– На конференцiю, значить? – запитав Степан. – Нащот резолюцii й контрибуцiй?

– Будуть тобi резолюцii! – пообiцяв Серьога.

Решта – двое куркулiв – солiдно копирсали паличками воду й задумливо плювали на небо, що пливло в водi гл