Вавилонська царiвна

Франсуа-Мари Аруэ Вольтер

«Вавилонська царiвна» з-помiж фiлософських повiстей Вольтера особливо вирiзняеться своею наiвною простотою, в якiй наявнi атрибути схiдноi казки. Це повiсть про свiтле i сильне почуття, про вiрнiсть та щирiсть, пошук закоханими одне одного, яка дае автору змогу до своерiдного огляду полiтичного життя континенту, побаченого очима простакуватого азiата, який зауважуе смiшнi нiсенiтницi та забавнi дивакуватостi.

Вольтер

Вавилонська царiвна

І

Старий Бел,[1 - Бел – iм'я верховного божества у стародавнiх ассирiйцiв.] володар Вавилона, вважав себе першою людиною на землi, бо всi двiрськi пiдлесники так говорили йому, а всi iсторики його в цьому запевняли. Таку пиху могло виправдати хiба те, що його попередники справдi тридцять тисяч рокiв тому збудували Вавилон, а вiн його прикрасив. Вiдомо, що його палац i парк, якi мiстилися за кiлька парасангiв[2 - Парасанга – перська мiра довжини, приблизно 4,5 км.] од Вавилона, лежали мiж Тiгром i Євфратом, що обмивали цi чарiвнi береги. Його просторий будинок, на три милi вздовж фасаду, височiв аж до хмар. Навколо даху йшла мармурова балюстрада в п'ятдесят футiв заввишки, на нiй стояли величезнi статуi всiх царiв i великих людей. Цей дах, утворений з двох рядiв цегли, був укритий iз краю до краю широким шаром олова, на якому лежало на дванадцять футiв землi; а на цiй землi були посадженi цiлi гаi оливкових, апельсинових, лимонних, фiнiкових, кокосових, гвоздичних i коричних дерев, що утворювали алеi, крiзь якi не проходило сонячне промiння.

Води Євфрату нагнiчувалися помпами в сто порожнистих колон, а звiдти текли до цих гаiв, сповнюючи собою просторi мармуровi водойми, i потiм, спадаючи iншими каналами, утворювали в парку каскади в шiсть тисяч футiв i сотню тисяч фонтанiв, якi били так високо, що ледве можна було побачити краi iх струменiв; згодом води знову поверталися до Євфрату. Висячi сади Семiрамiди,[3 - Висячi сади Семирамiди – висячi сади, спорудженi для легендарноi царицi Семирамiди Вважаються одним iз чудес свiту.] що багато столiть пiзнiше дивували Азiю, були тiльки безсилим наслiдуванням цих стародавнiх див, бо в епоху Семiрамiди все почало вироджуватися – i чоловiки, i жiнки.

Але що було найчарiвнiше у Вавилонi, що затьмарювало все iнше, – так це едина володарева дочка, Формозанта[4 - Формозанта – iм'я, утворене вiд латинського слова formosa – прекрасна.] на ймення. Це з ii портретiв i статуй рiзьбив кiлька столiть пiзнiше Пракситель свою Афродiту[5 - Пракситель (IV ст… до Р. X.) – грецький скульптор, автор статуi Афродiти Кнiдськоi.] – ту, яку називають Венерою Каллiпiга.[6 - Маеться на увазi Венера Каллiпiга (греч. ????????? – та, що мае красивий зад), одна з античних статуй Венери невiдомого скульптора.] Яка рiзниця, о небо, мiж оригiналом i колiею! Отже й Бел пишався бiльше дочкою, нiж царством. Їй було вiсiмнадцять рокiв, iй треба було гiдного чоловiка. Але де його взяти? Старий оракул пророкував, що Формозанта належатиме тiльки тому, хто натягне лук Немврода.[7 - Нiмврод (Немврод) – вавилонський цар, згаданий у Бiблii, Немврода зображали мисливцем.] Цей Немврод, великий ловець перед Господом, залишив пiсля себе лука на сiм вавилонських футiв завбiльшки, з ебенового дерева, твердiшого за залiзо з Кавказьких гiр, яке кують у кузнях Дербента. Пiсля Немврода жоден смертний не мiг натягти цього чарiвного лука.

Ще було сказано, що рука, яка зiгне цього лука, уб'е найстрашнiшого i найлютiшого з левiв, яких тiльки бачили у вавилонському цирку. Та це ще було не все: зiгнувши лука, переможець лева повинен був подолати всiх своiх суперникiв, але, головне, мав бути дуже розумним, могутнiм i чесним чоловiком, i повинен був володiти найрiдкiснiшим скарбом, який тiльки е в цьому свiтi.

Три володарi зважилися домагатися руки Формозанти: фараон египетський, шах iндiйський i великий хан скiфський. Бел призначив день i мiсце для змагання в кiнцi свого парку, на широкiм просторi, який омивали води Тiгру i Євфрату, що зливалися тут. Навколо ристалища спорудили мармуровий амфiтеатр, де вмiщалося п'ятсот тисяч глядачiв. Навпроти амфiтеат