Привиди

Генрик Ибсен

Як i бiльшiсть п'ес Ібсена, «Привиди» зачiпають проблеми сiмейних вiдносин. У центрi сюжету – доля Фру Алвинг, яку насильно видали замiж за розпусного i легковажного людини. Вона хоче пiти вiд чоловiка з пастором Мандерс, якого покохала, але вiн змушуе ii повернутися до чоловiка. З цього моменту починаеться ланцюжок фатальних подiй, яка призводить до повного руйнування сiм'i.

Генрiк Ібсен

Привиди

ДІЙОВІ ОСОБИ

Фру Елене Алвiнг, вдова капiтана i камергера Алвiнга.

Освальд Алвiнг, ii син, художник.

Пастор Мандерс.

Столяр Енгстран.

Регiна Енгстран, живе в домi фру Алвiнг.

Дiя вiдбуваеться в садибi фру Алвiнг, на березi великого фiорду в захiднiй Норвегii.

Дiя перша

Простора кiмната, що виходить в сад; у лiвiй стiнi однi дверi, в правiй двое. Посеред кiмнати круглий стiл, обставлений стiльцями; на столi книжки, журнали й газети. Злiва на передньому планi вiкно, а бiля нього диванчик i дамський робочий столик. У глибинi кiмната переходить у невелику скляну терасу-оранжерею, заставлену квiтами. У правiй стiнi тераси – дверi в сад. Крiзь склянi стiни видно похмурий прибережний ландшафт, наче запнутий сiткою рiвного дрiбного дощу.

Столяр Енгстран стоiть на дверях в сад. Лiва нога в нього трохи крива, тому пiдошва його лiвого чобота пiдбита невеличкою грубою дощечкою. Регiна з порожньою водолiйкою в руках стоiть перед ним, заступаючи дорогу.

Регiна (притишеним голосом). Чого тобi? Не смiй iти далi! З тебе так i лле!

Енгстран. Бог дощику послав, дочко.

Регiна. Чорт послав, ось хто!

Енгстран. Господи Йсусе, що ти говориш, Регiно! (Кульгаючи, робить кiлька крокiв наперед.) Але я, бач… Я хотiв би сказати тобi…

Регiна. Та не стукай-бо своею ногою. Нагорi молодий пан спить.

Енгстран. Спить? Серед бiлого дня?

Регiна. Тебе це вже не обходить.

Енгстран. Вчора я, признатись, трохи гульнув…

Регiна. Воно й видно.

Енгстран. Слабiсть наша людська, дочко!

Регiна. Ще б пак!

Енгстран. Ох, багато на цьому свiтi спокус. Проте сьогоднi рано, – от як перед Богом кажу, – пiв на шосту я вже встав до роботи.

Регiна. Так-так. Тiльки забирайся ти звiдси, мерщiй. Не хочу я тут з тобою стояти, як на рандеву.

Енгстран. Чого не хочеш?

Регiна. Не хочу, щоб застав тебе хто-небудь тут. Ну йди-йди своею дорогою.

Енгстран (ще наближаеться до неi). Ну, нi, не пiду, поки не поговорю з тобою. По обiдi я впораюся з цiею роботою там, у шкiльному домi, а ввечерi подамся пароплавом додому, в мiсто.

Регiна (крiзь зуби). Гладенькоi дороги!

Енгстран. Спасибi, дочко! Завтра тут будуть посвятили притулку, то вже без хмiльного не обiйдеться. Хай же нiхто не скаже про Якоба Енгстрана, що вiн дався на спокусу.

Регiна. Е!

Енгстран. А так. Завтра тут до бiса буде великого панства. І пастора Мандерса чекають з мiста.

Регiна. Вiн ще сьогоднi приiде.

Енгстран. От бачиш. Отож я й не хочу, чорт забирай, щоб вiн мiг сказати про мене що-небудь отаке, – розумiеш!

Регiна. Так он воно що!

Енгстран. Чого?

Регiна (дивлячись пильно на нього). Що ж це таке, на чому це ти знову збираешся пiддурити пастора Мандерса?

Енгстран. Цить-бо!.. Чи ти з глузду з'iхала!.. Пiддурити? Пастор Мандерс – така доброчинна людина, та щоб я мав намiр його пiддурити!.. Так ось що я хотiв тобi сказати. Бачиш, сьогоднi ввечерi я вiд'iжджаю додому.

Регiна. Ну i iдь. І що швидше, то краще.

Енгстран. Так, але я хочу забрати тебе додому, Регiно.

Регiна (вiдкривширот вiд здивування). Мене? Що ти верзеш?

Енгстран. Хочу взяти тебе додому, кажу.

Регiна (презирливо). Ну вже цьому не бувати!

Енгстран. Це ми ще побачимо.

Регiна. Та й побачимо. Будь певен. Я виросла у камергершi… Майже як рiдна в домi… І щоб я поiхала з тобою? В таку халупу? Тьху!

Енгстран. Чорт забирай! Ти що – станеш проти свого батька, дiвчисько?

Регiна (бурмотить, не дивлячись на нього). Ти скiльки разiв сам казав, яка я тобi дочка…

Енгстран. Е! Охота тобi пам'ятати…

Регiна. І скiльки разiв ти лаяв мене, обзивав… Fi donc.[1 - Ганьба (фр.).]

Енгстран. Ну нi, таких поганих слiв я, iй-право, нiколи не говорив.

Регiна. Ну я вже знаю, якi слова ти говорив!

Енгстран. Але ж це я тiльки, коли…