Нотатки Мальте Лаурiдса Брiге (збiрник)

Райнер Марiя Рiльке

Лiтературне столiття, яке минае вiд часу публiкацii роману «Нотатки Мальте Лаурiдса Брiге» (1910), було багатим на новаторство й експеримент. Утiм, саме романовi Райнера Марii Рiльке судилося стати iдейним, смисловим «вузлом», iз якого тягнулися й далi тягнуться ниточки рiзних прозових традицiй, що претендували чи претендують на статус iнтелектуально-креативноi лiтератури.

Райнер Марiя Рiльке

Нотатки Мальте Лявридса Бригге (збiрник)

Rainer Maria Rilke

«Я нiколи не мав вiтчизни»

Ім'я P. M. Рiльке – одного з найвидатнiших лiрикiв свiтовоi лiтератури, «Орфея XX столiття» – стоiть поряд з iменами Ш. Бодлера (1821—1867), П. Верлена (1844—1896), Ж.-А. Рембо (1854—1891), Е. Верхарна (1855—1916), П. Валерi (1871—1945), О. Блока (1880—1921), В. Свiдзiнського (1885—1941), О. Мандельштама (1891—1938), Б.-І. Антонина (1909—1937). Його творчiсть е значущою для всiх, хто шукае вiдповiдi на вiчнi питання. Поет жив у переломну епоху кiнця XIX – початку XX ст., яка спонукала шукати шляхiв до втраченоi гармонii. Поезiя P. M. Рiльке увiбрала всi етапи пошукiв – вiд неоромантизму та iмпресiонiзму через заглиблений у фiлософськi та релiгiйнi роздуми символiзм до «новоi речевостi» (стилю, що тяжiе до конкретностi зображення i прийшов на змiну експресiонiстському пафосу та схематизму).

Нiхто iз поетiв свiту не справив на лiтературу минулого столiття такого впливу, як Р. М. Рiльке. Бельгiець Е. Верхарн, один iз чiльних представникiв символiзму, вважав його кращим поетом Європи i своiм улюбленим названим братом. Ірландець В. Б. Єйтс, натхненник Кельтського вiдродження, у своiй пiзнiй творчостi взяв у нього всю концепцiю смертi, що народжуеться з людиною й помирае. Як пише француз Г. Марсель, фiлософ i письменник: «У Рiльке… пiдвалини видаються грандiозними, iх майже неможливо охопити поглядом, а значущiсть його творчостi переходить за всi межi, якi спочатку можна було йому поставити».

P. M. Рiльке успiшно дебютував у нiмецькомовнiй поезii наприкiнцi XIX столiття, почавши з наслiдування Г. Гайне. У його раннiх творах, яким була властива могутня лiрична стихiя, навдивовиж мирно спiвiснували й неоромантична жалобнiсть, i стилiзоване народництво, i наiвний аристократизм. До весни 1899 р. молодий поет обертаеться здебiльшого в атмосферi лiтературноi богеми Праги, Мюнхена, Берлiна. У його вiршах основнi мотиви романтичноi поезii першоi половини XIX столiття – самотностi, природи й кохання. Поволi виробляеться свое: орiентованiсть на самозаглиблення з усуванням од себе суетного, несправжнього, скороминущого. Тож лiтературознавцям усе важче стае долучати Рiльке до гурту будь-чиiх наслiдувачiв. Чи не единим iз сучасникiв Рiльке, який серйозно вплинув на його творчiсть, був великий нiмецький романтик Д. фон Лiлiенкрон (1844—1909). В одному з листiв[1 - Маеться на увазi лист вiд 17 серпня 1924 р. iз замку Мюзот, де мешкав тодi Р. М. Рiльке, до Г. Понгса.] Рiльке згадуе: «…саме Детлев Лiлiенкрон один iз перших пiдбадьорив мене в моiх найзухвалiших задумах, i коли вiн час вiд часу супроводив своi сердечнi листи великодушним звертанням, яке я зачитував уголос: «Мiй славний Рене Марiя», – менi здавалось (i я намагався переконати в цьому своiх рiдних), нiби я завдяки цьому рядку володiв найнадiйнiшим чеком на найсмiливiше майбуття!» Пiд впливом лицарськоi естетики Лiлiенкрона Рiльке всупереч iстинi переконав себе ще й у дворянському походженнi, вперто долучаючи себе до вихiдцiв iз старовинного нiмецького роду Каринтii, навiть завiв фамiльного герба. До речi було б тут згадати ще одного «кухарчиного сина», Г. М. Хоткевича, який також, щоправда, лише жартома, називав себе «графським дiтьом»…

Говорив i писав поет, уродженець Богемii[2 - Богемiя – офiцiйна назва в 1526—1918 рр. Чехii (без Моравii) у складi Габсбурзькоi iмперii.], нiмецькою (авжеж, не мiг не володiти чеською), певною мiрою опанував також росiйську, французьку й iталiйську мови, трохи знав iспанську, англiйську, голландську та данську. Але як повестися в багатомовнiй Празi чеському нiмцевi чи нiмецькомовному чеховi, громадянину Авс