Отаман Іван Сiрко

Євген Биба

І. А. Коляда

Знаменитi украiнцi

Іван Сiрко (1605 (1610) – 1680) – один з найвидатнiших полiтичних дiячiв i полководцiв Украiни. Своею iнiцiативою, енергiею i военною вдачею Сiрко здобув на Запорiжжi небувалу шану. Вiсiм разiв Запорозька Сiч обирала його кошовим отаманом. Вiдчайдушно, iз усiм козацьким заповзяттям протистояв вiн татарсько-турецьким нападам, що загрожували геноцидом украiнському народовi. Узявши участь у 55 битвах, Сiрко майже завжди виходив iз них переможцем, що й уславило його серед нащадкiв навiки.

Саме з його iм'ям пов'язують появу знаменитого листа запорожцiв турецькому султану.

І. А. Коляда, Євген Биба

Кошовий отаман Іван Сiрко

Роздiл перший

Повернення iз забуття

Роки, десятилiття нашого iсторичного безпам'ятства у кривавому XX сторiччi далися взнаки. Славного козака-запорожця, поборника православноi вiри, захисника простого люду вiд турецько-татарськоi неволi, полiтика та полководця, перед талантом якого схиляли голови европейськi монархи, стали називати i «нацiоналiстом», i «петлюрiвцем», i «ворогом народу», i «ворогом радянськоi влади»… Могила захисника православного украiнства, однiеi з бiльш непересiчних постатей у вiтчизнянiй iсторii, була занедбана та поросла бур'яном. Могло навiть статися так, що вона, як i могили багатьох наших гетьманiв, як i тисячi могил наших дiдiв та прадiдiв, канула б у забуття.

У 60-х роках XX столiття сотнi украiнських сiл iз iхнiми найродючiшими у свiтi чорноземами, а також iз церквами та цвинтарями були поглинутi водою витворених людськими руками штучних морiв. Будуючи Каховське водосховище, не полишили у спокоi поховання славетного кошового на кладовищi Чортомлицькоi Сiчi, яке частково збереглося через столiття вiйн, протистоянь, руйнацii й атеiстичного забуття. Могила Івана Сiрка, як, зрештою, i все кладовище, була настiльки занедбаною та спаплюженою, що, за свiдченнями сучасникiв, поруч iз нею паслися кози. Проте в народi пам'ятали про мiсце поховання славного кошового. Були спроби привести могилу до ладу. У квiтнi 1967 року Днiпропетровський облвиконком прийняв постанову про перенесення останкiв кошового отамана І. Сiрка на так звану Сторожову Могилу, що стоiть поблизу колишньоi Сiчi, неподалiк села Капулiвка.

Виконання цiеi постанови було покладене на комiсiю в складi дев'яти осiб. Увечерi 24 листопада 1967 року, коли починало снiжити, поспiхом, при свiтлi фар колгоспного трактора, могила кошового була розкопана. Виявилося, що І. Сiрко лежав у дубовiй трунi, на ньому були шапка з бобрового хутра, рештки одягу та червона китайка, якою за звичаем козаки накривали свого отамана, проводжаючи в останню путь.

У ходi розкопок був складений акт, який, зокрема, зафiксував таке: «…Скелет похованого лежав випростано на спинi, головою на захiд, права рука зiгнута в лiктi так, що кисть ii була на грудях, лiва також зiгнута в лiктi, кисть – у дiлянцi живота… Череп частково ушкоджений, розтрощена лицева частина, що збереглася у фрагментах… У верхнiй щелепi немае жодного зуба, ямки зубiв позаростали, окрiм двох, з лiвого боку. На нижнiй щелепi збереглося два останнiх зуби, тобто зуб мудростi й останнiй кутнiй. Ямки решти зубiв позаростали повнiстю… Плечовi кiстки обох рук у мiсцях прикрiплення м'язiв мають значнi горбки, внаслiдок чого тут дiаметр кiстки бiльший на один сантиметр. Як на правiй кистi, так i на лiвiй бракуе деяких фаланг пальцiв».

Вiзуальне обстеження черепа показало, що йому властивий дуже сильний розвиток м'язового рельефу. Крiм того, для нього характернi рiзка брахiкранiя, низьке обличчя, широкi вилицi, невисокi орбiти i дещо випуклий нiс. Поеднання брахiкранii та значноi ширини вилиць, на думку сучасного антрополога С. Сегеди, дае пiдстави припустити, що серед предкiв І. Сiрка могли бути степовики-кочовики. Разом iз цим у зовнiшностi отамана безумовно переважають риси центральноукраiнського типу.

Останки кошового склали, а череп вiддiлили вiд тiла для проведення антропологiчних дослiджень. Не бажаючи зайвого розголосу щодо дiй над останками небiжчика, вночi череп кошового пiдмiнили черепом тридцятирiчного чоловiка