Ольга Кобилянська

Володимир Вознюк

Знаменитi украiнцi

Ольга Кобилянська (1863—1942) – вiдома украiнська письменниця демократичного напряму. Їi творча спадщина велика i рiзноманiтна: поезii в прозi, новели, оповiдання, повiстi, романи.

Однiею з проблем, якi глибоко ii хвилювали, була доля жiнки, ii право на освiту, працю, на громадське життя. Кобилянська однiею з перших в украiнськiй лiтературi звернулася до теми рiвноправ'я чоловiкiв i жiнок, торкалася письменниця й теми «iнтелiгенцiя i народ», тому вона мала повне право сказати про себе: «Одна праця, одне перо та власне мое “я” зробили мене тим, чим я е, – робiтницею свого народу».

Володимир Вознюк

Ольга Кобилянська

Попереднi зауваги

У нинiшньому, XXI столiттi Ольга Кобилянська гарантовано була б однiею з тих особистостей, яких бажано i престижно запрошувати на резонанснi теле– та радiошоу, лiтературно-мистецькi акцii, диспути, дискусii i т. п. Вона була б у центрi уваги пiд час науково-практичних конференцiй з питань фiлософii, психологii, культури та й… довкiлля. З нею було б цiкаво розмовляти про мораль, етику, естетику, релiгiю, театр, кiно, живопис, лiтературу, про митця та загал, про становище й роль у суспiльствi чоловiкiв i жiнок, про батькiв i дiтей, про матерiальне i духовне, нацiональне та iнтернацiональне, про народ i його провiдникiв тощо. Було б цiкаво, бо якраз отакi й дотичнi теми спонукали ii до лiтературноi працi, давали матерiал для окремо занотованих спонтанних роздумiв, для записiв у щоденниках, для листiв, для нечисленних публiчних виступiв. А читачам авторське трактування, iнтерпретацiя О. Кобилянською згаданих тем дають пiдстави вважати ii принаймнi непересiчною письменницею.

Уже перша ii повiсть украiнською мовою – «Людина», яка побачила свiт 1894 року у львiвському альманасi «Зоря», твiр тодi нiкому не вiдомоi лiтераторки з Буковини – стала одним з найоригiнальнiших, найцiкавiших i найсуттевiших творiв про жiнку-особистiсть в украiнськiй лiтературi кiнця XIX – початку XX столiття, а наступна повiсть – «Царiвна» – скупому на похвалу та завжди об'ективному Івановi Франку дала пiдстави сказати: «Се перша у нас повiсть, основана не на iнтригах та любовних пригодах, а на психiчнiй аналiзi буденного життя пересiчних людей». До речi, у 1905 роцi вiн так схарактеризував «Землю» видатноi буковинки – один iз найкращих у свiтовiй лiтературi творiв на селянську тематику: «ii [Ольги Кобилянськоi. – В. В.] роман «Земля», крiм лiтературноi та мовноi вартостi, матиме тривале значення ще й як документ способу мислення нашого народу в час теперiшнього важкого лихолiття». А хiба не промовисто писала Леся Украiнка в листi до О. Кобилянськоi вiд 18—30 сiчня 1900 року: «Вiрте чи нi, а ми зеленоi Буковини бiльше прагнемо, нiж паризькоi вистави, надто як начиталися Вашоi «Некультурноi». Що то за пишне оповiдання, ота «Некультурна»! Я не вмiю розказати Вам, яке чудове вражiння справила вона на мене. Якi типи, якi пейзажi! В нашiй лiтературi нема пейзажиста над Вас, i я не знаю, як готова цiнити Вас за се, бо дуже люблю пейзаж в лiтературi i завжди менi його бракувало в нашому письменствi»?

Високо оцiнювали творчiсть О. Кобилянськоi також чимало iнших вiдомих дiячiв культури. У пам'ятi, проте, найчастiше зринають слова знаного вiтчизняного майстра слова Василя Земляка: «Ольга Кобилянська була великою письменницею, бо час нiчого не заподiяв ii творам, а тiльки утвердив iх у нашому народi, принiс iх у новий свiт такими ж великими, самобутнiми i неповторними, якими вони були зразу ж пiсля своеi появи». Так було мовлено у 1963 роцi, коли столiтнiй ювiлей украiнськоi письменницi святкували в мiжнародному масштабi, коли вона стала ювiлянткою ЮНЕСКО.

Вiдтодi минуло майже пiвстолiття, але Ольгу Кобилянську, ii творчу спадщину аналогiчно сприймають i сучаснi читачi. Аби збагнути причини цього, недостатньо пам'ятати загальновiдому, начебто скромну та неоднозначну самохарактеристику письменницi: «Одна праця, одне перо та власне мое я зробили мене тим, чим я е, – робiтницею свого народу». Отже, згадаймо про найважливiше i найвизначальнiше з ii життя i творчостi.

Частина