Пригоди бравого вояка Швейка

Ярослав Гашек

Увазi читачiв пропонуеться безсмертний твiр Я.Гашека «Пригоди бравого вояка Швейка», який е одним iз перших антитоталiтарних романiв у свiтовiй лiтературi. Персонажi роману показанi на тлi суспiльних процесiв, викликаних Першою свiтовою вiйною. Кмiтливий, дотепний та по-житейському мудрий солдат Швейк щасливо виплутуеться з усiх пригод, якi випадають на його долю. Ця редакцiя е спробою нового прочитання роману з позицii сьогодення. В текстi усунуто недоречностi попереднiх редакцiй, пов’язанi iз специфiкою лексики оригiналу (усунуто певнi купюри тощо).

Ярослав Гашек

Пригоди бравого вояка Швейка

Великий чеський мiстифiкатор, або гримаси празькоi iронii

Про Ярослава Гашека iснуе величезна мемуарна лiтература, з безлiччю анекдотiв, спогадiв включно. Зазвичай з цього i укладають письменницьку бiографiю. Гашек як визначний митець, один iз стовпiв чеськоi лiтератури ХХ столiття постае у таких працях, з одного боку, дещо спрощено, а з iншого – саме цi iсторii засвiдчують складну парадоксальнiсть його постатi.

Ярослав Гашек народився 30 квiтня 1883 року на Шкiльнiй вулицi у Празi в родинi учителя реального училища. До постiйного хворобливого вiдчуття своiх життевих негараздiв (Гашек мрiяв про далекi краi, хотiв вчитися в консульськiй академii у Вiднi) приедналися пiзнiше й невдачi на нивi лiтературнiй. Перша збiрка вiршiв «Травневi вигуки», видана разом з Ладiславом Гаеком-Домажлицьким, пройшла цiлком непомiченою. В единiй рецензii, опублiкованiй в журналi «Модернi жiвот», збiрку було охарактеризовано як «смiшну демонстрацiю м’язiв». Це також поглибило скептичне ставлення Гашека до сучасноi лiтератури.

Інстинктивно прагнучи подолати вiдчуття невдоволеностi становищем вiдщепенця, аутсайдера, Гашек подаеться «в бiги». Із Праги вiн мандруе у найвiддaленiшi околицi монархii, до тих мiсць, де люди зберегли ще свою самобутнiсть, де iх не торкнулася цивiлiзацiя. Там вiн вчиться розумiти не тiльки природу, але й людей. У звичайному, пересiчному життi селян, угорських бродяг, татранських пастухiв i циган, котрих зневажали всi, вiн вiдкривав прихованi риси натури, котрi видаються простодухiстю чи навiть глупством, але свiдчать про людську гiднiсть i безпосереднiсть. Протиставлення плебейськоi хитростi й шахрайства дурному чванству й високомiрностi влади стае джерелом гумористичних конфлiктiв у багатьох гашекiвських подорожнiх нотатках i оповiданнях.

На початку ХХ столiття бродяжництво стае модою: маса наслiдувачiв копiюе оповiдання Максима Горького. Так зване сенсуалiстське поколiння, натхненне чуттевими враженнями вiд безпосереднiх контактiв з природою, знаходить у бродяжництвi форми вираження власного протесту й непокори. У декого з представникiв цього поколiння вiдбуваеться своерiдне ототожнення життевоi й творчоi доль.

Гашек був справжнiм бродягою i вiдщепенцем. Як людина реалiстична вiн не потребував пози, не довiряв нiчому, що вiддавало пафосом i стилiзацiею. Сучаснi йому уявлення про бродяжництво вiн перетворив на реальний спосiб життя. На вiдмiну вiд своiх приятелiв, котрi про бродяжництво писали, вiн бродягою став. Причому з усiею притаманною цьому соцiальному становi атрибутикою: ненадiйнiстю iснування, вiдчуттям людини, яку переслiдують, матерiальною незабезпеченiстю. Вiн навчився дивитися на свiт «знизу», почав цiнувати елементарнi потреби й вчинки, спричиненi життевою необхiднiстю. Постiйний стан «тимчасовостi», невизначеностi й пов’язана з цим флегматична байдужiсть стали предзнаменуванням всього його подальшого життя. Залишилися йому в спадок i «набутi» впродовж бродяжництва хвороби: болотяна лихоманка, котру вiд пiдчепив в Угорщинi, i сильний ревматизм – наслiдок ночiвель простонеба, у копицях сiна.

Повернувшись з тривалих подорожей Європою, Гашек змiнив бродяжництво на богемне життя. Рiзниця виявилася не надто великою: якщо ранiше вiн переходив кордони областей i держав, то тепер вiн «переходить кордони» мiж суспiльними прошарками та iхнiм оточенням. Гашекiв гумор був вибухом фантазii, таемною пристрастю, сумом за свободою й вiльнiстю. Саме тому йому слiд було знайти ма