Проби. Вибране

Мишель Монтень

Свiй славетний твiр «Проби» французький моралiст Мiшель Монтень (1533—1592) оприлюднив у сорок сiм рокiв. У цiй книзi вiн насамперед вирiшив вiдповiсти на запитання, яке стало його гаслом: «Хто я?». Героем «Проб» можна вважати саму людську думку, вiльну вiд догматизму i схоластики, не залежну вiд сильних свiту цього, безстрашну, критичну. Завдяки розкутiй манерi викладу у творi представлено рiзнi лiтературнi жанри: i фiлософську розвiдку, i критичний есей, i повiстярське побутописання, i навiть вiршi у прозi.

Мишель Монтень

Проби. Вибране

На маргiнесах книг, на маргiнесах життя

Мiшель Монтень (Мiшель Ейкем) – великий французький письменник i фiлософ-гуманiст, чiльний представник пiзнього Вiдродження у Францii, речник рацiоналiзму, скептицизму i толерантностi; своi погляди вiн виклав у «Пробах» – творi автобiографiчного характеру.

Народився письменник 1533 року в замку Монтень, департамент Дордонь. Батько його, П'ер Ейкем, був нащадок гасконських буржуа, що стали шляхтою, мати, Антуанетта Лупп, походила з роду португальських купцiв-вихрестiв, що втекли вiд iнквiзицii. У викладi цього життепису з огляду на роль Рабле як предтечi Монтеня доречно згадати, що за рiк до народження Мiшеля Рабле опублiкував «Пантагрюеля», а коли йому було два роки – «Гаргантюа».

Ось тi мiсця, з якими було пов'язане життя Монтеня: Бордо, з колежем, не таким уже й блискучим для хлопця, знавця живоi латини, i з магiстратурою, де вiн служив до 1585 року; Париж, з його бурхливим полiтичним життям, де вiн за Генрiха II i Карла IX провадив переговори пiд час релiгiйних воен (залагодження чварiв мiж рiзними партiями, присутнiсть при дворi у момент розрухiв у Гiенi); замок Монтень, починаючи з «вiдставки» письменника (1571), не полiтичноi, а суто фiлософськоi; нарештi подорожi до Швейцарii та Італii (1580—1581), де вiн лiкувався вiд каменiв у нирках i набирався «житейського досвiду».

Треба зазначити, що лiтературне життя Монтеня почалося пiсля смертi його батька (1569).

Той спрямовував його першi кроки: змусив вивчити латину, найнявши нiмця Горштана, брав сина з собою, вирушаючи до королiвського двору, влаштував його радником при Лiчильнiй палатi в Перiге, схилив перекладати «Природну теологiю» Раймунда Сабундського.

«Служити музам» Монтень наважився уже в лiтах, знуджений працею на посадi мера Бордо. З 1572 року вiн заходжуеться писати своi враження вiд прочитаного (особливо вiд античних авторiв) i вiд пережитого, зiбравши iх у книжку i назвавши «Пробами» (в оригiналi «Есеi», назва, яка згодом визнана лiтературним жанром). Перед нами один з перших лiтературних творiв, написаних «вiд першоi особи». Позбавленi гладкопису, викiнченостi, стрункостi, «Проби» мають таку структуру i вимагають, щоб iх читали вiдповiдно до iхнього титулу: це монтаж роздумiв, занотованих у рiзнi часи, прокоментованих в iншi i тому не вельми зручних для лiнiйного читання.

Цi труднощi насамперед спричиненi так званими трьома «верствами» тексту, себто шаром А (видання 1580 року, книги перша i друга), шаром Б (видання 1588 року, книги перша, друга i третя) i шаром В (додатки, внесенi до бордоського примiрника пiсля 1588 року). Текстова дiахронiя даеться взнаки, якщо навiть якесь швидке (чи цiлими блоками) читання дещо стирае часову рiзницю написання. Хоч як важливо розрiзняти цi ключовi моменти, якими е дати згаданих видань, не слiд забувати ще й те, що Монтень працював над текстом не один десяток рокiв.

Одна з найперших вимог «Проб» (книга І, роздiл VII «Про ледацтво») – це вимога вiльного писання (i переписування): Монтень «плодить» своi «химери i фантастичних монстрiв». Першi роздiли становлять собою подобу якоiсь компiляцii, антологiю прикладiв, якi можна знайти в «уроках» доби. Цей аспект меншае в мiру того, як ми заглиблюемося в текст, – i згiдно з особистою еволюцiею Монтеня, – при цьому нiколи не зникаючи. Авторське втручання робиться дедалi вiдчутнiшим, тоншим, субтельнiшим: а проте воно часто бере за вiдправну точку чужорiдний елемент.

Отож треба вiдмовитися читати Монтеня «запоем», тобто слiд усвiдомити, що це текст, який сам себ