Проект «Украiна», або Таемниця Михайла Грушевського

Данило Яневський

Проект «Украiна»

Нова книга журналiста, телеведучого, доктора iсторичних наук е другою частиною навчального посiбника для полiтикiв, журналiстiв, полiтологiв та любителiв з написання, переписування та удосконалювання Конституцii Украiни. На сторiнках цiеi книги – альтернативне бачення сутi «Украiнськоi революцii» пiд проводом Украiнськоi Центральноi Ради. Ви дiзнаетесь, яку iсторiю написав видатний нацiональний iсторик Михайло Грушевський i що приховують сучаснi мiфотворцi про вiтчизняну iсторiю перiоду 1917—1918 рр., як було встановлено Брестський мир, хто фiнансував Центральну Раду i що сьогоднi вiдомо про вiльних мулярiв зразка 1917 року.

Данило Яневський

Проект «Украiна», або Таемниця Михайла Грушевського

Частина І

Вступнi зауваги

У попереднiй книзi «Втрачена iсторiя загубленоi держави» на пiдставi аналiзу здобуткiв вiтчизняних суспiльствознавцiв ми показали наявнiсть якiсного розриву мiж iснуючими, в цiлому мiфологiчними, уявленнями про iсторичний шлях нашоi краiни i нашого народу та реальним змiстом iсторичного, культурного, iнтелектуального спадку, набутого нашим народом упродовж останньоi тисячi рокiв.

Проiлюструвати цей розрив можна одним простим прикладом. Припустiмо, що людина, яка читае цi рядки, – християнин або християнка. Припустiмо, що вона навiть вiдвiдуе богослужiння, дотримуеться церковних приписiв у повсякденному життi тощо. Але при цьому не мае поняття про iснування Святого Письма, змiст Старого та Нового Заповiтiв, не знае сутi Христового вчення, мiсii апостолiв, вчення Отцiв Церкви, не розумiе рiзницi мiж католицькою i православною церквами, не знае, хто такi Петро Кiфа, Мартин Лютер, Іван-Павло ІІ…

Але саме такi нашi сучаснi побутовi уявлення про власну краiну, про народи, якi ii населяють, про iх походження, iсторичну долю, внески у цивiлiзацiйний розвиток тощо. На загал вони, цi уявлення, бiльш-менш зводяться до наступноi схеми: «украiнцi» походять вiд трипiльцiв, iх хрестив Володимир Святий, який створив першу украiнську державу – Киiвську Русь, що ii згодом погромили монголи. Ця держава розпалася на дрiбнi уламки, окупованi поляками, але iх поборов натхненник та органiзатор нацiонально-визвольноi вiйни украiнського народу Богдан Хмельницький. Попри всi його намiри проклятi московськi царi та польськi пани окупували Украiну i накинули на ii украiнський народ московське, православне ярмо, польське, католицьке ярмо, а на додаток ще й австро-угорське. Народ страждав столiттями, але пiсля повалення самодержавства в 1917 р. на хвилi переможних нацiонально-визвольних змагань вiдновив свою державу, про яку мрiяв столiттями. Але московськi бiльшовики окупували Украiну, накинули iй тепер уже свое ярмо i ссали кров украiнського народу аж до 1991 р., коли украiнський народ, нарештi, проголосив незалежнiсть. Пiсля цього проголошення, яке ознаменувало собою нову вiху в iсторii украiнського народу, розпочалися процеси реального змiцнення суверенiтету, демократизацiя суспiльного життя, перехiд до ринковоi економiки i т. д. i т. п. Кожен охочий, а число iх, сказати правду, меншае день у день, може за бажання прочитати про це в будь-якому популярному i не дуже виданнi. Написано багато…

Дописалися до того, що занепокоiли чи не найтитулованiшого вiтчизняного iсторика. Герой Украiни, академiк i вiце-президент НАН Украiни, Голова Верховноi Ради В. Литвин у липнi 2009 р. висловив це занепокоення в таких словах: «Те, що нам потрiбно пiзнавати наше минуле, розчищати замуленi джерела iсторичноi правди, не пiдлягае сумнiву. Але не за рахунок вип’ячування подiй, дат i людей, якi на це абсолютно не заслуговують». Пан Литвин закликав учених Нацiональноi академii написати унiверсальний шкiльний пiдручник з iсторii Украiни, i взагалi з iсторii, який, за його словами, «повинен давати дiтям усталенi формули та оцiнки, якi, окрiм усього iншого, виховували б вiдчуття нацiональноi гордостi та патрiотизму, давали б розумiння складностi нашого iсторичного процесу i, водночас, консолiдували украiнське суспiльство».

Автор цiеi розвiдки не змiг не вiдгукн