Митькозавр iз Юркiвки

Ярослав Стельмах

…Історiя ця починалась зовсiм звичайно. Друзi-п'ятикласники Сергiй та Митько приiхали на лiтнiй вiдпочинок у село. Вчителька ботанiки дала iм завдання – зiбрати колекцiю комах. Але хто ж мiг уявити, що замiсть комах хлопцi почнуть полювати… на страшну химеру, що живе в озерi. Звiдки взялась та потвора, як ii захопити? Друзi починають дiяти…

Про незвичайнi, таемничi пригоди Сергiя та Митька (i не тiльки iх) весело розповiдае вiдомий украiнський письменник Ярослав Стельмах у своiй книжцi повiстей та оповiдань «Митькозавр iз Юркiвки».

Ярослав Стельмах

Митькозавр iз Юркiвки

Голодний, злий i дуже небезпечний, або Якось у чужому лiсi

Повiсть-казка для дiтей та звiрят.

Пригоди зайченяти Люськи, злого льва Толябуна, великого природолюба Буртiуса та декого ще у зовсiм чужому лiсi

Роздiл І

У далеких i таемничих африканських джунглях жив лев Толябун. То був злий i невдоволений з усього лев. Коли свiтило сонце, вiн ричав через те, що йому було жарко; коли наставала темрява, вiн дратувався, що йому прохолодно; натщесерце ричав од голоду, а пообiдавши – од того, що вже наiвся. Його дратувало все на свiтi: дерева, рiчка, пташки, мiсяць, звiрi, а через те, що вiн виказував свое роздратування голосним ревiнням, тiльки його й чутно було з ранку до ночi.

Усiм Толябун страшенно набрид, але ж його боялись i нiчого не могли вдiяти. Вiн безкарно поiдав бiдних звiряток i зрештою так знахабнiв, що мало не зжер навiть одного природолюба. Мандрiвник цей, на iм'я Буртiус, дослiдив усе на свiтi i тепер прилетiв на моторнiй повiтрянiй кулi до Африки, щоб дослiдити i ii. Прив'язавши свою кулю до якогось пеньочка, Буртiус прихопив двi пiдзорнi труби, три бiноклi, термос iз кавою, записник i, згораючи вiд бажання що-небудь дослiдити чи зробити яке-небудь важливе вiдкриття, рушив уперед.

Безсумнiвно, то був найвидатнiший дослiдник усiх часiв i краiн. Ледь ступив вiн кiлька крокiв, а вже зробив цiннi вiдкриття, якi тут же старанно занотував у записнику. Давайте й ми поглянемо на списанi рукою видатного вченого аркушики й прочитаемо:

Нiчого дивного, що од цих великих вiдкриттiв Буртiус дуже стомився i зголоднiв. Тож вiн розстелив на землi невеличку скатертину, видобув iз похiдноi торбинки, в якiй мав звичку носити найнеобхiднiше, тобто харчi, пирiжок iз м'ясом i заходився iсти. Не встиг учений вiдкусити вчетверте, як увагу його привернув якийсь здоровенний звiр. Вiн виткнувся з-за кущiв, утупив пожадливий погляд у Буртiусiв пирiжок i почав наближатись.

– Е, нi-нi, – мовив великий дослiдник, одразу зметикувавши, до чого воно йдеться, i ховаючи руку з пирiжком за спину, – я й сам голодний!

Другою рукою вiн розкрив свiй щоденник i вже хотiв було записати вiдкриття № 4: «В Африцi живе величезний звiр з чотирма лапами, довгим хвостом i жадiбними очима», але не встиг. Знахабнiлий i кровожерливий Толябун – а то ж, звичайно, був вiн, – дико заревiв i кинувся вперед.

Вiд того страшного ревiння вчений знепритомнiв i впав на свою скатертину, де й пролежав три години i чотирнадцять хвилин iз затиснутим у руцi пирiжком. А хижий невихований Толябун пiдбiг до торбинки i вмить зжер усе, що в нiй було.

А було в нiй немало: вiсiм пирiжкiв iз м'ясом i сiм iз повидлом, чотириста грамiв цукерок «Ану, вiднiми!», коробочка монпансье i три яблука. Як бачите, не можна випробовувати долю, – я маю на увазi назву цукерок. Та не про те мова. Всi припаси поклала до торбинки турботлива Буртiусова матуся, яка в цей час думала, де ж то ii синочок, i тихенько зiтхала. Адже всi матусi завжди думають про дiток.

Умить проковтнувши всi припаси, лев кинувся до повiтряноi кулi. А щоб ви знали, до всiх повiтряних куль знизу причеплений мiцний кошик, аби мандрiвникам було де сидiти i тримати консерви, мiшки з пiском та балон iз летючим газом.

Отже лев залiз у кошик, бо сподiвався знайти ще якусь поживу, коли це вiдчув, як лапи йому слабнуть, голова йде обертом… Вiн голосно заревiв, не розумiючи в чому справа, i тiеi ж митi обважнiло гепнув на дно кошика i затих.

Минуло чимало часу, поки звiрята надибали в травi хороброго Буртiуса.

– Ой, х