Мертве царство: Казки про мерцiв, упирiв, привидiв

Сборник

Вiдкривши цю книжку, ви потрапите у Мертве царство, познайомитеся з його жахливими мешканцями, побуваете в гостях у мерця, дiзнаетеся про царя, що був пiд землею, про царiвну-опирицю, про привида i перевертня, про життя i смерть i ще багато страшних iсторiй, вiд яких захоплюе подих.

Мертве царство: Казки про мерцiв, упирiв, привидiв

Ненькова сопiлка i батiжок

Сини слiпого царя

Жив десь недалеко вiд кiнця свiту один старий цар, а в того царя було три сини. Двое були спритнi й поставнi легенi, а третiй недолугий, боязкий, ще й придуркуватий. Старий захворiв i ослiп. Хлопцiв занепокоiло, бо вiн почав дуже нарiкати, яких мае синiв, що про хворого не дбають. Тепер будуть змушенi поперемiнно доглядати слiпого царя, водити його. Журяться вони, журяться, коли приходить один сивий дiдо та й звiдае iх:

– Що то ви зажурилися?

– Шкода вам, дiду, говорити, бо й так не допоможете, – вiдповiли легенi.

– Не знати, не знати, – сказав на те старий. – А може, й допоможу.

І легiнi йому розповiли, що старий ослiп, а жоден дохтур у iх царствi не в силi його вилiкувати.

– Чи ви, дiду, могли б зарадити? – зазвiдали царевичi разом.

– Сам-один я нiчого не вдiю, – пояснив старий дiдо. – Але пораду можу дати. Учинити те, що я пораджу, – i велике, й невелике дiло. Послухайте лише! Десь на свiтi е скляна гора, а на тiй горi – одне потятко[1 - Потятко – пташеня.]. Скiльки разiв воно защебече – стiльки краплин кровi витече в нього з дзьобика. Коли тими краплями помастите вiтцевi очi, то нараз прозрiе.

Подякували царевичi за добру пораду, i двое старших почали збиратися в дорогу. І молодший брат попросив старого, аби його вiдпустив на скляну гору знайти чудо-пташку. Слiпий цар нiяк не давав згоди, але хлопець за всяку цiну хотiв пiти з братами.

– Ну, раз так дуже хочеш, то йди, синку мiй, – сказав йому старий. – Але ти – нещасник, ти десь там загинеш… Лiпше не лишав би мене самого!

Слiпий цар даремно просив його зостатись, хлопець не слухав, та й готово! Вiн осiдлав собi стару шкапу i рушив за братами, котрi сидiли на парадних конях. Та й не взяв на дорогу нiчого, а брати напхали повнi кишенi грошей.

Неслися три царевичi на конях i могли би нестися ще швидше, але що було робити, коли шкапа того недотепи не встигала бiгти за двома парадними кiньми. Старший та середущий час вiд часу мусили ставати й причiкувати хлопця. Виiхали на одну дорогу, i старший брат увидiв мертвого чоловiка. Тодi сказав братам:

– Хлопцi, поможiть менi поховати мерця!

Брати не хотiли йому помогти.

– То не твое дiло! Видиш перед собою дорогу – i гайда!

Добре, вони поскакали далi й натрапили на здохлого пса. Придуркуватий хлопець зiйшов iз коня i шаблею почав копати яму. Брати стали його дорiкати:

– А се що таке? Мертвого чоловiка ти не хотiв ховати, а здохлому копаеш могилу?

І почали смiятися з дурня.

На те молодший брат вiдповiв:

– Чоловiка хоч хто закопае, а сього пса – нi. Мiж тим перехожi будуть вдихати сморiд, а то небезпечно для людського здоров'я.

– Най буде так, ти непогано думаеш, – мовили два брати i допомогли йому закопати здохлого пса.

Поскакали далi, та невдовзi стали на розпуттi, звiдки вже дорога вела в три боки. Тут вони попрощалися. Старший i середущий рушили дорогами, котрi пролягали одна попри одноi, i скоро зiйшлися, так що далi два брати скакали знову разом. Якось понадвечiр добралися до одного мiста й на нiч найняли собi зручне пристанище. Спершу пили й гуляли, а потiм грали в карти й до рана програли все, що мали в кишенях. І вже не могли пускатися в дорогу, бо не було з чим.

А третiй брат плентався на шкапi своею дорогою i заночував у густому лiсi. Розклав собi ватру[2 - Ватра – вогонь.] та й помалу заснув коло неi. Коня пустив пастися, а вночi вовк його роздер. Уранцi хлопець пробудився й хоче рушати далi в дорогу, але розглянувся i видить, що вовк уже доiдае шкапу. Нещасник нацiлив на нього рушницю, та вовк йому каже:

– А який тобi хосен[3 - Xосен – користь, вигода.], якщо мене застрiлиш? Залиши менi коня, i я тобi вдячно допоможу – понесу тебе туди, куди ти зiбрався.

Х