Краiна дурнiв: Казки про дурнiв. Небилицi

Сборник

Книга, що пропонуеться широкому колу читачiв, представляе зiбранi вперше пiд однiею обкладинкою украiнськi народнi казки та небилицi про дурнiв. Казки про дурнiв надзвичайно популярнi в украiнськiй оповiдальнiй традицii. Їхнi сюжети мають рiзне походження. Ця збiрка розкрие читачам чарiвний свiт украiнських народних казок, де на них чекае зустрiч з веселими героями, якi вчать робити добро, виступають проти зла, борються за справедливiсть.

Краiна дурнiв: Казки про дурнiв. Небилицi

Хоч у головi пусто, аби грошей густо

Лихо над лихами

Жив на свiтi бiдний чоловiк. Не знав вiн, за що взятися, щоб якось прожити з сiм’ею, не вмерти з голоду.

– Немае кращого ремесла, як лiпити новi горшки й дротувати розбитi! – сказав вiн якось жiнцi й вирiшив стати гончарем, а заодно й горшки дротувати.

Так i прозвали того чоловiка – Горшкодротар. Влiтку чоловiк робив з глини горшки, обпалював iх, возив до мiста продавати. Зимою ходив по селах, дротував розбитi горшки, глечики та iнший посуд. Непогано заробляв: за новий горщик йому насипали такий же горщик зерна, за подротований – пiвгоршка.

Везе, бувало, Горшкодротар горшки на ринок, весело насвистуе та ще й наспiвуе, щоб люди знали:

– Горшки на продаж, горшки дротувати!

Почув якось цар, як дротар наспiвуе, й дуже сподобалося йому, що той хоч i бiдний, та веселий.

– Чого ти, чоловiче, такий веселий? – питае цар.

– А чому б менi не радiти, не веселитись, коли я в життi нiякого лиха не знаю?

– Скажи, чоловiче добрий, чи ти можеш вiдповiсти на таке запитання: що то за лихо, що над усiма лихами лихо?

– А чому б менi не вiдповiсти? Знаю!

– Отож я своiм мiнiстрам i загадаю таку загадку, хай попробують вiдгадати. Тiльки ти дивись, нiчого iм не кажи, якщо тобi добре не заплатять.

Скликав цар всiх мiнiстрiв до себе:

– Ви в моiй державi наймудрiшi люди. Ось я вам загадаю загадку: вiдгадаете – будете i далi мiнiстрами, не вiдгадаете – iдiть пiд усi сто вiтрiв.

– Загадуй, вiдгадаемо! – закричали мiнiстри, не давши царевi й договорити. Цар i питае:

– Що то за лихо, що над усiма лихами лихо?

Задумалися мiнiстри.

– Нi, ми так швидко не вiдгадаемо!

– Приходьте тодi через три днi.

– Свiтлий царю! Три днi для такоi загадки – мало! Дай нам бодай два тижнi.

– Хай буде по-вашому! – погодився цар.

Пiшли мiнiстри по всiй краiнi наймудрiших людей розпитувати, та нiхто не може загадку розгадати. Зiбралися вони через тиждень знову в царя.

– Ну що, моi славнi i мудрi мiнiстри, вiдгадали?

– Ще нi! – вiдповiли в один голос мiнiстри.

Тим часом до палати залетiв знадвору веселий приспiв Горшкодротаря:

– Горшки продаю, горшки дротую!

– Пресвiтлий царю! Дайте такий наказ, який заборонив би всiляким горшкодротарям кричати пiд царськими вiкнами, – каже один iз мiнiстрiв.

– Хай собi виспiвуе, коли вiн лиха не знае! – вiдповiв на це цар.

Тут пiднявся ще один мiнiстр i каже:

– А може, вiн розгадав би загадку?

– Спробуйте! – вiдповiв цар.

Наступного дня найстарший мiнiстр вiдшукав у мiстi Горшкодротаря.

– Послухай, Горшкодротарю! Вiдгадай загадку!

– Яку?

– Що то за лихо, що над усiма лихами лихо?

– Я й не такi загадки вiдгадував, а над цiею й думати нiчого!

Мiнiстр аж очi витрiщив.

– Тобi, може, й дурниця, а я вже тиждень ходжу помiж мудрих людей, звiдуюся, й нiхто менi не може допомогти вiдгадати.

– Даси сто золотих – вiдгадаю! – мовив Горшкодротар.

Бачить мiнiстр, що Горшкодротар не жартуе, виплатив сто червiнцiв.

Горшкодротар i каже:

– Хiба може бути бiльше лихо, як злi сусiди? Це перше лихо на бiлому свiтi!

З цим i пiшов мiнiстр до царя. По дорозi зустрiчае другого мiнiстра. Той питае:

– А що, вiдгадав Горшкодротар?

– Аякже, вiдгадав за сто золотих!

– Хай вiн провалиться, той Горшкодротар, – мовив другий мiнiстр. – Щоб я йому сто золотих платив!

Та хоч i розiзлився на Горшкодротаря, все ж хотiлося йому залишитися мiнiстром. Довелося пiти до Горшкодротаря, поклонитися:

– Скажи менi, що то на свiтi за лихо, що над усiма лихами лихо?

– Плати сто золотих, скажу.

– Чи не багато це?

– Думаю, що нi!

Виплатив мiнiстр сто золотих i