Казки про богатирiв та лицарiв

Сборник

Книга, що пропонуеться широкому колу читачiв, представляе зiбранi вперше пiд однiею обкладинкою украiнськi народнi та лiтературнi казки про богатирiв i лицарiв з рiзних регiонiв нашого краю.

Казки про богатирiв та лицарiв

Король змiй

Лiтературнi казки

Федiр Устенко-Гармаш

Бова Королевич

В далекому царствi, в далекому государствi, за тридев’ять земель, в тридесятому господарствi жив собi цар Єлизар. Царство було в нього велике-превелике – вiд моря до моря, вiд землi турецькоi до землi нiмецькоi, i всього в його царствi було вдосталь: чи звiра, чи риби, чи птицi, чи вина та меду дорогого, всього царю вволю вистачало. Не було в нього тiльки жiнки-господинi, втiшноi та любоi дружини.

Отож i задумав цар Єлизар женитися.

Довго вiн до всiх дiвчат придивлявся, довго приглядався, та не найшов такоi, щоб була йому краще всього на свiтi. Тодi цар Єлизар скликав до себе своiх вiрних князiв та й каже:

– Маю я царство найкраще, найбiльше – всього в ньому е доволi, чого тiльки душа забажае, та не маю я царицi, вiрноi та любоi жони. Довго я приглядався, довго придивлявся до всiх царiвен, до всiх государiвен, та не знайшов собi такоi, щоб була краща свiта сонця. Ви, моi вiрнi князi, сiдлайте конi воронii, та берiть ратища золотii, та йдiте по всiх царствах i господарствах, в землi турецькi i нiмецькi, пошукайте там менi жону, а собi царицю, яка найкраща е на всьому свiтi.

Князi вклонились йому у ноги, осiдлали конi воронii, взяли ратища золотii i поiхали.

Не довго, не коротко, не близько, не далеко – пройшов, може, рiк або два – повертались князi до царя та й кажуть:

– Об’iздили ми усi царства, усi господарства, та, опрiч дочки заморського царя Кирбита Марисi Кирбитiвни, кращоi не знайшли: як вона встане, то й травиця пiднiмаеться, як пiде, то й всi пташки летять за нею, за нею i сонце ходить, до неi i вiтер лащиться, i люди нею не налюбуються.

Як почув цар Єлизар такi речi вiд своiх вiрних князiв, то так зрадiв, що не знав, де iх i садовить, як iх i вгощать i якими подарунками дарувать. Днiв зо три вони бенкетували, а потiм цар покликав свого вiрного джуру Сидона i звелiв йому сiдлати коня дорогого, надiвати збрую золоту i iхати з ним до заморського царя Кирбита сватати дочку його Марисю Кирбитiвну.

Довiдався цар Кирбит, що до його iде славний i багатий цар Єлизар сватати його дочку Марисю, i звелiв зараз на всiх кiнцях розставити своiх кращих лицарiв з хлiбом, з сiллю – та щоб попереду iх музики грали, а маленькi дiтки щоб квiтками дороги скрiзь по царству встеляли, а дочцi звелiв надiть вбрання, яке найкраще, яке найбагатше, та вином дорогим з чарки золотоi жениха свого пригощати.

Лепсько було царю Кирбиту з заможним царем Єлизаром порiднитись, та не лепсько було царiвнi Марисi за нелюбого замiж iти. Вона давно вже полюбила славного королевича Петруся Княжевича, але проти батькiвськоi волi нiчого не вдiеш.

Ото й одгуляли весiлля. Цар Єлизар з молодою жiнкою поiхав у свое царство. Як вiн уже не цiлував, не милував свою молоду жiнку, та невесела вона була: не йшов iй з думки милий королевич Петрусь Княжевич.

Минув рiк, цариця привела сина, котрого прозвали Бовою, бо вiн тiльки що родився, а вже почав битись: то ту няньку за косу ухопить i жмуття волосся вирве, то другiй носа одкусить; знахарi, бачивши це, сказали, що вiн буде найсильнiший, найхоробрiший лицар на всьому свiтовi.

Цар Єлизар, дiждавшись сина, ще бiльше зрадiв i зробив пир на весь мир – цiлий рiк гостi пирували за здоров’я маленького Бови Королевича.

Всi радi були, все царство пирувало, та тiльки одна цариця Марися невесела ходила: немилий iй був i цар Єлизар, i його син Бова Королевич; вона все споминала свого Петруся Княжевича.

Так минуло рокiв зо п’ять або й зо шiсть; встала раз Марися раненько, вiдчинила вiконце, простягнула бiлу ручку, i дощова водиця накапала iй в ручку; вона вмила тiею водицею заплаканi очi, потiм глянула навкруги, а з-пiд неба синього злетiв до неi голубок вiд Петруся Княжевича, i писулечка вiд нього на шиi червоною стяжечкою прив’язана. Марися посадила голубка на вiконце, нагодувала його