Правда i Кривда: Побутовi, моралiзаторськi казки та притчi
Сборник
Ця збiрка розкрие читачам чарiвний свiт украiнських народних казок, де на них чекае зустрiч з веселими, розумними, смiливими героями, якi вчать робити добро, виступають проти зла, борються за справедливiсть, бо ж Правда завжди перемагае Кривду.
Правда i Кривда: Побутовi, моралiзаторськi казки та притчi
Аби грошi – грiха не буде
Жив собi пiп. Та такий-то вже ласий на грошi був, що й не сказати. Ось одного разу в пана здохла собака. А той пан багатий був i любив собаку, як самого себе.
Подумав пан, помiркував i вирiшив: «Похороню я свого любимого пса з попом та ще й коло церкви, на цвинтарi».
Узяв торбу грошей i – до попа. Так i так, мовляв, хочу, щоб ви собаку похоронили коло церкви з молитвами, як християнина.
Пiп розгнiвався, затупав ногами.
– Бог за це вас покарае!
Тодi пан усмiхнувся лукаво i показав поповi торбу грошей.
Пiп аж слину пустив, угледiвши стiльки грошей.
– І не подобае коло церкви собаку хоронити, – промимрив пiп, жадiбно поглядаючи на грошi, – та що зробиш, грошей жаль!
Зiзвав пiп пiвчу, i похоронили собаку коло церкви, як пророка якого. Минув мiсяць, а може, й бiльше, як до попа дiйшла чутка: iз синоду мае приiхати сам владика оглядати його церкву.
Злякався пiп. А що, як дiзнаеться владика, що вiн собаку коло церкви похоронив? Бiда буде!
Та й люди подейкують, що вiн святе мiсце осквернив.
Пiп думае, гадае, а далi й пригадав: недалеко вiд церкви живе такий собi Іван Нещасний. Метикуватий вiн на голову. От i пiшов пiп до нього за порадою.
Увiйшов у хату, поздоровкався. А Іван Нещасний тодi цапа годував. Розказав вiн йому свою бiду-горе. Іван усмiхнувся, а далi й каже:
– Дайте торбу грошей, я поiду до владики, i все в порядку буде.
Попа аж скривило вiд таких слiв. Та що поробиш – владика страху нагнав. Заплакав пiп кiлька раз i вiддав Івановi торбу грошей.
Іван Нещасний налигав цапа за роги i пiшов з ним у Киiв.
Вiдшукавши владику, Іван Нещасний прямо з цапом зайшов до преосвященного.
– Що ти хотiв, раб Божий? – гнiвно запитав владика Івана, вглядiвши, що з ним i цап стояв.
– Прийшов, владико, – почав несмiливо Іван, – щоб ось оцю тварину в попи посвятили.
Владика аж спалахнув увесь; затупав ногами, заскрипiв зубами.
– Геть звiдси! – крикнув не своiм голосом.
Тодi Іван витяг з-за пазухи торбу грошей i показав владицi: дивiться, мовляв. Владика, вглядiвши стiльки грошей, аж голову в плечi втягнув.
«Аби грошi, грiха не буде…» – подумав, а далi й каже:
– І не подобае цапа в попи висвячувати, та що ж зробиш: грошей треба.
Забрав владика грошi в Івана i висвятив цапа в попи, ще й документ дав.
Привiв Іван цапа-попа додому, надiв йому хреста на шию i жде парафii.
Через деякий час у село, про яке йде мова, приiхав той самий владика, що цапа в попи висвятив.
Приiхав i того ж дня довiдався, що пiп коло церкви собаку похоронив. Розсердився, аж побiлiв увесь.
Ззивае вiн тодi iз сусiднiх сiл попiв, щоб суд вчинити над цим попом.
З'iхались попи.
Владика й рота розкрив, щоб винести страшний вирок над попом-безбожником, коли почув, як поблизу десь цап замекав.
Глянув i ледве не впав.
А то Іван Нещасний, почувши, що владика скликае всiх попiв, i свого цапа-попа налигав за роги, документ у руки i до церкви.
І коли вже Іван недалеко вiд церкви, владика i вглядiв його.
– Собаку теж Бог сотворив, – заспiшив владика глухим голосом, – а тому грiха нiякого не буде, як ii коло церкви похоронено!
Пiсля цих слiв розпустив попiв, сiв на фаетон i був такий!
Баба i гладущик молока
Випросила собi баба гладущичок молока. Поставила молоко в запiчку, а сама сiла коло нього, загнула ноги та й задумалась. «Коли б менi, Господоньку, тее молочко устоялося, то нароблю собi i сиру, i масла. Сир i масло продам та й куплю собi курку; курка яець нанесе; пiдсиплю, курчата вигодую, продам та й куплю кабанця. Кабанець виросте, возьму за нього багацько грошей та й куплю конячку; конячку продам, куплю биченята. Запряжу я тii биченята до возика та й буду iхати на ярмарок; а як хто буде мене просити: «Бабко-серце, пiдвезiть!», то я ногою т-тур».