Кирило Розумовський

Володимир Іванович Милько

І. А. Коляда

Знаменитi украiнцi

Останнiй гетьман Лiвобережноi Украiни. Його дiяльнiсть спiвпадала iз настроями iмператрицi Єлизавети, i вiдбувалася у фарватерi полiтики Петербурга, однак при цьому вiдчутно зменшився тиск на украiнський традицiйний устрiй самоуправлiння, хоча й навiть не порушувалося питання про можливiсть вiдносин з iншими державами або власну фiнансову систему.

І. А. Коляда, Вадим Милько

Кирило Розумовський

«…старайся схватить фортуну за чуб…»

    Кирило Григорович Розумовський

Вiд авторiв

Кирило Розумовський – останнiй гетьман Украiни-Гетьманщини (1750—1764). Життя цiеi людини – приклад неймовiрноi примхливостi долi. З’явившись на свiт у родинi простого украiнського козака i почавши свою кар’еру з випасу громадськоi худоби, Кирило Розумовський завдяки своему брату Олексiю опиняеться в Петербурзi, отримуе блискучу на той час освiту i в 1746 роцi стае президентом Імператорськоi академii наук i мистецтв. А в 1750 роцi його чекае ще один несподiваний поворот долi – завдяки складнiй мiжнароднiй обстановцi росiйська iмператриця Єлизавета Петрiвна вирiшуе вiдновити в Украiнi iнститут гетьманства, i вибiр правительки падае на Кирила Розумовського.

Незважаючи на досить суперечливi оцiнки дiяльностi останнього гетьмана Украiни-Гетьманщини, необхiдно зазначити, що К. Розумовський, наскiльки мiг, намагався бути корисним своiй Батькiвщинi.

«Урядування Розумовського, – пише вiдомий iсторик Гетьманщини О. Лазаревський, – було бiльш тяжким од всiх його попередникiв, хоча, може бути, останнiй гетьман був найкращою людиною з усiх правителiв ХVІІІ вiку».

Козацька Украiна

У XVIII ст. Лiвобережна Украiна i Киiв з невеликими околицями перебували у складi Росii, Правобережна з Прикарпаттям – у складi Польщi. Закарпаття й Буковина залишалися вiдповiдно у складi Угорщини, що перейшла пiд Австрiю, та Молдови, яка була васалом Османськоi iмперii. Таким чином, територiя, на якiй проживало бiльше половини украiнцiв, знаходилася пiд владою Польщi, а приблизно чверть украiнцiв жила пiд владою Росiйськоi iмперii.

На територii Лiвобережноi Украiни у цей час iснувало три полiтичних утворення: Гетьманщина, або Малоросiя, Запорiзька Сiч i Слобiдська Украiна.

Гетьманщина ще певний час продовжувала зберiгати деяку автономiю. Козацьку державу очолював гетьман, який юридично обирався Генеральною вiйськовою радою. При гетьманi дiяла рада старшин, що збиралася тричi на рiк на великi свята. Фактично обрання гетьмана було справою, що погоджувалася мiж старшиною та царською владою i остаточно вирiшувалася в Петербурзi. За полкового устрою гетьман мав величезну владу – вiн визначав, хто буде вписаний в компут (особливий перепис козацькоi старшини) i стане козаком, вiн призначав старшин, займаючому старшинську посаду належало мати рангову землю як плату за службу, i саме гетьман своiми унiверсалами роздавав старшинi села, хутори, млини, ставочки та iн. Але гетьман був повнiстю залежним вiд царськоi влади. І тому единим способом змiнити очiльника козацькоi держави або хоча б вплинути на нього став донос, i цим способом старшина широко користувалась. В свою чергу, доносами користувався i гетьман, а царська милiсть полягала у тому, що розслiдування скарг доручалось тому, на кого скаржилися. Така нестiйкiсть службовоi позицii старшини компенсувалась енергiйним збагаченням, що подекуди набувало безсоромних форм. Наприклад, батько майбутнiх графiв Безбородькiв, генеральний писар Андрiй Безбородько за хабарi роздавав урядовi посади у такiй кiлькостi, що навiть найбiльша уява не могла знайти цьому пояснення.

Вiйськова (з часiв Б. Хмельницького – генеральна) старшина складалася з писаря, обозного, двох суддiв, двох осавулiв, хорунжого, бунчужного та пiдскарбiя. Генерального писаря iноземцi називали канцлером, оскiльки його функцii вiдповiдали аналогiчним функцiям канцлера у Європi. Генеральний обозний завiдував артилерiею i всiею iнженерною справою та мав власну велику канцелярiю. Генеральнi осавули – вiйськовi чиновники для особливих доручень, щось на зразок ад’ютантiв. Такi ж функцii виконувал