Іван Самойлович

С. Лунiн

Знаменитi украiнцi

Гетьман Іван Самойлович – значна постать в iсторii Украiни, людина, яка протягом п'ятнадцяти рокiв була володарем Лiвобережжя i зупинилася за крок од вiдновлення держави Богдана Хмельницького. Його доля добре iлюструе характернi тенденцii украiнськоi iсторii тiеi доби, а особистiсть, що сполучае в собi позитивнi i негативнi риси, дозволяе побачити в ньому типовий портрет украiнського полiтика XVII столiття.

Сергiй Лунiн

Іван Самойлович

1

Гетьман Іван Самойлович – значна постать в iсторii Украiни, людина, яка протягом п'ятнадцяти рокiв була володарем Лiвобережжя i зупинилася за крок од вiдновлення держави Богдана Хмельницького. Доля його добре iлюструе певнi характеристичнi тенденцii нашоi iсторii, а особистiсть, яка, властиво, сполучала в собi численнi позитивнi й негативнi риси, дозволяе намалювати типовий портрет украiнського полiтика не лише XVII ст., але й нашого часу також.

Самойлович цiкавив i досi цiкавить як дослiдникiв iсторii, так i письменникiв. Вiн е персонажем поезii («дурний Самойлович» у вiршi Тараса Шевченка 1848 p.), iсторичних романiв (наприклад, «Петро Перший» Олексiя Толстого чи «Яса» Юрiя Мушкетика) та iнших творiв.

Майбутнiй гетьман «обох бокiв Днiпра» народився десь на початку 30-х рокiв XVII ст. в родинi православного священика Самiйла Самойловича (в iсторичних джерелах находимо й варiант «Самуйлович»). Його рiдне село, Ходоркiв, лежить над Ірпенем, приблизно на пiвдорозi мiж Житомиром i Фастовом.

Який шлях у життi вiдкривався перед малим Іваном? Найвiрогiднiше, вiн мав стати духовною особою – за прикладом батька. Пiдтверджуе це той факт, що Іван, людина нешляхетного роду, багато вчився i, за одностайними вiдгуками сучасникiв, мiг похвалитися розлогими знаннями (та гарним почерком). Самойлович не обмежився початковою освiтою, скiнчивши повний курс Киево-Могилянськоi колеги – единого украiнського унiверситету тiеi епохи. Цей статус колегii, очевидний з часу ii заснування у 1632 p., був офiцiйно затверджений у 1658 р. однiею зi статей Гадяцького договору, укладеного королем Яном Казимиром з гетьманом Іваном Виговським. Згодом освiченiсть Самойловича вигiдно вирiзняла його з-помiж старшини, бо замiсть багатьох козацьких ватажкiв пiдписуватися мусили iхнi пiдлеглi – це видно з текстiв договорiв Украiни з чужоземними монархами. Можна припустити, що не обiйшлося без Самойловича (який десь у той час обiймав посаду чернiгiвського полкового писаря) i у 1667 p., коли киiвський воевода Петро Шереметьев просив царя надiслати йому перекладача, тому що «…гетьман Іван Мартинович Брюховецький i полковники до нас, холопiв твоiх, у листах своiх пишуть багато слiв латинських, а в нас, холопiв твоiх, перекладача немае».

Теоретично молодий попович мав змогу пiти й до козакiв, хоча ця перспектива могла привабити його хiба що з романтичних мiркувань. Дитинство Самойловича припало на епоху повстань проти польськоi влади – останнi з них вирували у 1637—1638 pp. – i наступний за тим перiод так званого «золотого спокою», коли соцiальне й релiгiйне гноблення украiнцiв у Речi Посполитiй досягло апогею.

Становище Украiни круто змiнилося в 1648 p., коли початок нацiонально-визвольноi вiйни пiд проводом Богдана Хмельницького принiс iз собою довгоочiкувану волю, але разом з тим i тривалий неспокiй, цiлковиту нестабiльнiсть (не кажучи вже про те, що сталося з поляками та евреями). Вiйна вiд самого початку набула мiжнародноi значущостi: Хмельницький був змушений вдатися до допомоги татар, а згодом у протистояння втяглися Росiя, Османська iмперiя тощо.

Запеклi боi, що охопили Украiну, змусили родину Самойловичiв переiхати якнайдалi на схiд, на Лiвобережжя. Коли це вiдбулося, точно невiдомо – з бiльшою або меншою певнiстю можна стверджувати, що не пiзнiше 1654 р. Іван на той час уже мав закiнчити навчання в Киево-Могилянськiй колегii. Поселилися вони у Красному Колядинi, селi на закрутi Ромна, кiлометрiв за тридцять пiвденнiше Конотопа, – воно належало тодi до Прилуцького полку (а не до Чернiгiвського, як iнодi зазначають). Помилковими слiд вважати й твердження славетних iстори