Володимир Винниченко

Юлiя Таглiна

Знаменитi украiнцi

Володимир Винниченко – неординарний полiтик, блискучий оратор, автор трьох перших Унiверсалiв Центральноi Ради, голова уряду УНР, потiм голова Директорii i при цьому видатний письменник i драматург, який внiс неоцiненний вклад у розвиток украiнськоi лiтератури XX ст. І хоча у 1920 р. Винниченко був змушений покинути Украiну й опинився в емiграцii, вiн i за кордоном продовжував творити: на сценах багатьох краiн Європи ще багато рокiв ставили його п'еси.

Юлiя Таглiна

Володимир Винниченко

* * *

Володимир Винниченко – яскрава, непересiчна, багатогранна особистiсть. Здаеться, його життя вистачило б не на одну людську долю! Письменниковi судилася незвичайна доля, сповнена як перемог, так i трагiчних моментiв. Передусiм трагiчною е iсторiя його художньоi спадщини, яка надовго була вилучена з культурного обiгу. Проте сьогоднi нас дивують яскравiсть образiв та оригiнальнiсть iдей, що притаманнi творам Володимира Винниченка.

Хто ж вiн такий – Володимир Винниченко? Неординарний полiтик, який умiв аналiзувати найменшi змiни в суспiльному життi та прогнозувати його розвиток – можна так характеризувати Володимира Винниченка. Або сказати iнакше: вiдомий письменник-новатор, драматург, який вплинув на розвиток украiнського театру, шокував читачiв своею вiдвертiстю та поглядами на життевий устрiй, митець. Чи побачити людину – сильну, рiшучу, справжнього бунтаря, зi складним особистим життям, вимушеного стати емiгрантом, незважаючи на те, що своi сили, iдеi, розум – усе вiддавав задля блага Батькiвщини. Його життя захоплюе, немов авантюрний роман, i, безумовно, важко уявити собi Украiну першоi половини ХХ столiття без Володимира Винниченка.

Володимир Винниченко народився 16(28) липня 1880 року в Єлисаветградi Херсонськоi губернii.

Батько Володимира, Кирило Васильович, як розповiдав потiм сам Винниченко, не був заможною людиною й заради заробiтку iздив iз своiм братом «чумацьким шляхом» по сiль. Пiд час таких мандрiв Кирило Винниченко й познайомився iз власницею заiжджого двору – вдовою Євдокiею Онуфрiiвною, з якою незабаром й одружився. Вона вже мала трьох дiтей (дочку та двох синiв) вiд двох попереднiх шлюбiв.

Дитинство Володимира Винниченка, як згадувала про це його мати, розпочалося в маленькiй хатi з двором та садком. Сарай, у якому тримали коня та зерно, будiвля, де жили постояльцi – це все, що було у дворi.

Проте Володi було замало цього двору. Йому взагалi було всього замало, вiн вiдчував нестримну жагу до життя, не знаючи страху перед небезпекою. Так, одного разу мчав вiн верхи попереду табуна. І це мало не закiнчилося трагедiею: нажаханий чимось кiнь скинув хлопчика. Тiльки дивом iншi конi не зачепили Володимира копитами. Та хiба це могло його зупинити, якщо ризик додавав життю яскравих фарб? І Володя перепливае великий ставок, а взимку мчить на ковзанах пiвсотнi кiлометрiв до сусiднього мiстечка.

Сильний та незалежний, здавалося, вiн не знав нiяких перешкод нi в чому. До того ж i розумом хлопчик вирiзнявся помiж iнших дiтей: швидко навчився читати, бавлячись з афiшами, якi приносив з друкарнi його старший брат, мав добру пам’ять. Звичайно, вiн не мiг не користуватися тiею перевагою, яку мав над iншими. Батьки його чи не кожного дня вислуховували скарги сусiдiв на iхнього сина. Але Володя не звертав уваги на покарання: сьогоднi батьки його покарають, а назавтра зранку вiн вже сидить у своiй таемнiй схованцi – над ворiтьми подвiр’я. Там була дерев’яна скриня, у якiй i любив сидiти малий розбишака. Вiн не просто ховався там, а пильно слiдкував iз неi за тим, що вiдбуваеться навколо.

Наприклад, проходить хтось iз дiтей, нiчого не пiдозрюючи, повз хлопчика, несе щось смачне, а Володя зненацька нападае на нього! Як у казцi про Солов’я-Розбiйника, вiн вимагав данини. Щоправда, нiколи не забирав усього, а якщо налякана дитина дуже плакала, то й зовсiм вiддавав усе назад. Не солодощiв бажав Володя, а вiдчуття власноi влади: хочу – вiдбираю, хочу – милую.

Навiть у селi, куди його вiдвозив час вiд часу батько, маленькому розбишацi всi потурали: а як же, вiн же був найменшен