Мальви. Орда (збiрник)

Роман Іваничук

Історiя Украiни в романах

Перший iсторичний роман «Мальви» (1968) принiс письменнику величезний успiх у читачiв i шалену партiйну критику. Вiн зображуе подii мало або й зовсiм не висвiтленi в украiнськiй лiтературi. Автор розповiдае про iсторiю життя украiнськоi полонянки Марii та ii дiтей, котрi, як i мати, потрапляють у турецьку й татарську неволю. Повстання Богдана Хмельницького розбудило до життя затурканих басурманством юнакiв i дiвчинку, яких автор символiчно називае мальвами.

У романi «Орда» (1992) вiдтворенi подii мазепинськоi доби в iсторii Украiни – зруйнування гетьманськоi столицi Батурина.

Роман Іваничук

Мальви. Орда (збiрник)

Мальви

Роздiл перший

«Хiба ви не ходили по землi i не бачили, який був iх кiнець? Були вони могутньою силою, але Аллаха нiщо не може ослабити нi на небi, нi на землi».

    Коран, 35 сура, пророча

Навеснi тисяча вiсiмнадцятого року гiджри[1 - Магометанське лiточислення, що починаеться з 622 року – дати переселення Магомета з Мекки до Медини. За нашим лiточисленням – 1640 рiк.] разом з багатьма галерами, каторгами i паштардами причалила до Кафськоi пристанi невелика турецька фреката[2 - Фреката – веслове турецьке судно.]. З неi зiйшов на берег сивобородий чоловiк у бiлiй чалмi i сiрому арабському бурнусi, його обличчя заховалося в густiй довгiй бородi – годi було б угадати вiк старця, та був вiн древнiй як свiт i в глибоких брунатних очах таiлася мудрiсть багатьох поколiнь.

Старець вклякнув на землi, схилився i прошепотiв:

– Вiтай, благодатний краю, пiсля довгоi розлуки. Тобi вклоняеться анатолiець, меддах[3 - Меддах – турецький спiвець, оповiдач.] Омар, якого ти шiстнадцять рокiв тому вигнав iз Кафи мечем Шагiн-Гiрея[4 - Шагiн-Гiрей – татарський полководець iз роду Гiреiв, що 1624 року вигнав турецьких васалiв iз Кафи.]. Тодi я, не ображений, а здивований, пiшов мандрiвником по всiй iмперii вiд Карпат до Балкан, вiд Дунаю до Нiлу, щоб самому переконатися, чи справдi народи ненавидять нас, туркiв. А коли так, то за що? Думав я, що побачу темряву i глупоту, а зустрiвся зi шляхетним прозрiнням ослiплених богатирiв; думав я, що зустрiнуся з озлобленням до мене, турка, а побачив високу шляхетнiсть, пошану до розуму, ненависть до кайданiв. І спитав я тодi себе, хто винен, що мiй народ став носiем зла й неволi? Чи ж це йому потрiбне? Адже анатолiйський райя не став багатим вiд того, що завойовуе чужi краi… Я повернувся до тебе, Кримський краю. Не мститися – твiй гнiв був жорстокий, але справедливий, – я хочу поглянути, чи мiцно скував тебе Осман кайданами, чи, може, ти ще дихаеш своею буйною непокорою; далi ти топчеш чужi землi, за прикладом свого сусiда й повелителя, чи, може, осiнило тебе свiтло визвольного духу i дикi пристрастi твоi змiнились пошуками правди?

Пiдвiвся. З галер виходили, кваплячись на ясир-базар, турецькi купцi, йшли маршовою колоною яничари – султанська охорона для кафського пашi, поспiшали мубашири[5 - Мубашири – рахiвники, що вiдраховували данину для султана.] вiдраховувати п’яту частину з татарського ясиру для турецького падишаха – йшла османська ненасить на кримську землю.

Меддах Омар проводжав iх поглядом.

«О люде османський… Коли тобi вистачить свого власного добра, занехаяного, нерозкопаного? Чого повзеш ти на чужi землi, не розоравши своеi, чому не нагодуеш власним багатством рiдних дiтей, а примушуеш iх голодними рискати по не своiх полях i дарма проливати сусiдську кров? Коли ти втамуеш свою захланну спрагу? У тебе е сьогоднi влада, i ти сваволиш. Хто ж захистить тебе вiд божоi помсти, коли вона гряне? А прийде. Замикаеться вже круг вiкiв, i ти вернешся туди, звiдки прийшов, виконавши свое покликання на землi. Вернешся, осуджений свiтом.

О, страшне в тебе покликання! Тебе одурили марнославнi i властолюбнi вождi твоi, i ти, облудно взявши божу науку за зброю, залив сльозами, кров’ю i ненавистю до себе пiвсвiту. А що маеш за це? Сидиш, як божевiльний скупар серед скарбiв, загарбаних у чужих коморах, хлiб, вiдiбраний з голодних ротiв, не йде тобi до горла, сидиш у лахмiттi й нуждi, не знаючи, що подiяти з награбо