Ротонда душогубцiв

Тодось Осьмачка

Історiя Украiни в романах

У творi Тодося Осьмачки «Ротонда душогубцiв» зображено глибокий трагiзм долi украiнського народу напередоднi великого голодомору 1932-33 рокiв, подано художньо-психологiчний аналiз органiзацii цього штучного голодомору правлячою тодi тоталiтарно-терористичною сталiнською клiкою.

Тодось Осьмачка

Ротонда душогубцiв

Частина перша

Вступ. Нацiональна полiтика

У Москвi вночi з бокових дверей Кремлiвськоi стiни у город вийшов вiйськовий, одягнений у шинелю, картуз i чоботи. За ним дверцята в стiнi зачинив вартовий. Була мiсячна нiч. Попiд Кремлiвською стiною лежала густа та чорна тiнь. У нiй ледве помiтно було авто, що стояло при самiсiнькiй стiнi. А над ним i над стiною височiла вартова вежа i блищала бляшаним вершком вiд мiсяця. Там було тихо. Вежа вiдкидала тiнь через всю дорогу, чи швидше вулицю, яка вiддiляе Кремль вiд мiських будинкiв. На цiй вулицi мiсячний блиск вiд вистеленого камiння хвилями вилискував у повiтрi. І всi височезнi будинки проти осередку Московськоi диктатури полоскалися у мiсячнiм свiтлi i боками, i дахами, i вiкнами. А тi мiсця, в якi мiсяць не досягав, чорнiли, неначе казковi провалля. І з жодного будинку не можна було помiтити крiзь його вiкна iз середини свiтла. Мешканцi комунiстичноi столицi так спали, неначе навмисне притаiлися перед бiдою, щоб вона проз iх пройшла i щоб не помiтила iх загорнутих у мiстерiю схову.

Вiйськовий, глянувши на мiсто, потiм у тiнь на авто, пiдiйшов до його. І шофер сквапно перед ним вiдчинив дверi, i вiйськовий сiв i сказав до шофера:

– До мiсця iзди у вас е десять хвилин.

І шофер з мiсця пустив машину на всю ii силу. И вона летiла проз будинки через перехрестя вулиць, то вскакуючи в затiнки, то знов вилiтаючи на мiсячний блиск на дорогу… Хто бачив, як пролiтае вогнелiт iз безоднi на землю крiзь торкнутi мiсяцем хмари, той зможе уявити лет блискучоi машини проз величезнi будiвлi, повнi мiсячного свiтла, i проз чорнi тiнi, похожi на провалля.

Нарештi Їздуни вже минули Москву i мчать степовою рiвниною. Проз iх проскакують на боках де-не-де хатки, гаi i великi смуги лугiв. І гудок авто ось прорiзав замiський спокiй i дав знак до зупинки. І машина стала. Чоловiк у вiйськовому вилiз iз машини i, нiчого не сказавши, пiшов налiво до березового гайка, що був над шляхом трохи поодаль. Перед вiйськовим вилася добре втоптана стежка. І враз гук вартового пролунав назустрiч вiйськовому:

– Хто йде?

– Кремль.

Була спокiйна вiдповiдь. Вартовий став убiк i вiдсалютував машиновим крiсом[1 - Машиновий крiс – пiстолет.]. А перед мандрiвником виринула iз-за берез одноповерхова, але висока будiвля з великими венецiанськими вiкнами i напiвплесковатим круглим дахом, похожим краями на з'еднанi хорди, вихопленi з кола. А на самiм його вершку на довгiм мiцнiм держаку звисав червоний прапор. Його в'яло ворушив вiтер, i вiд цього пiд прапором на даху коливалася тiнь то сюди, то туди, неначе якась чорна велика птиця, прив'язана до припону, з останньоi снаги вибивалася, аби тiльки зiрватися iз свого прив'язу.

Навколо будiвлi оббiгав низенький, пофарбований бiлою фарбою тинок. А помiж ним i будiвлею зеленiли усякi вiзерунки з дернини.

Вiйськовий швидко вiдчинив хвiртку i попростував по стежцi, викладенiй червоною цеглою аж до дверей, що були мiж двома колонами пiд широчезним дахом, який дуже здовжувався через стiни. З кожного боку колони стояло по вояку, якi, видно, упiзнавши нiчного гостя, теж виструнчилися i вiдсалютували. Із будiвлi нi одно вiкно не показувало свiтла так само, як i те мiсто, яке iздець проминув. І через те осереднiсть ii для свiжого ока була просто вражаюча. Найперше погляд ловив панiкадило, що зринало згори iз самого центру даху на кричуще червонiм ланцюгу, похожiм на тоненький струмок розтопленого металу, який у своiй течii почав застигати. І вiд кутика кождоi хорди даху витягався теж такий самий ланцюг до панiкадила, i через те враження було, що воно висить на червонiй сiтцi ланцюгiв. Воно складалося iз чотирьох ярусiв, повних електричними засвiченими лампочками.

У цiй будiвлi, здавалося, що тiльки е о