Мiгрант

Марина и Сергей Дяченко

Метаморфози #3

Андрiй Строганов раптом опиняеться на iншiй планетi – вiн мiгрував з Землi. Два останнi роки його життя вилучено в якостi сплати за вiзу, тому Андрiй не пам’ятае, чому вирiшив поiхати. Що сталось на Землi, i чи е вороття? Тим часом на затишний свiт Раа, в який потрапив Андрiй, наповзае тiнь… Роман «Мiгрант, або Brevi Finietur» Марини та Сергiя Дяченкiв продовжуе цикл «Метаморфози», але при цьому являе самостiйний твiр. Також до книги увiйшли повiсть «Електрик» i оповiдання «Самум».

Марина та Сергiй Дяченки

Мiгрант

Мiгрант, або Brevi Finietur

(роман)

А це вогнi, що сяють

Над нашими головами.

    Федерiко Гарсiа Корка

Глава перша

Не було нi гуркоту, нi спалаху. Лише тяглася вулиця, туманна, вогка; хмари ледь розiйшлись, i в довгому просвiтку блищали, нiчого не обiцяючи, двi-три зiрки. Лiхтарi вiдображалися в темних вiкнах, у склi припаркованих машин i в мокрому асфальтi. Крокодил ступав, не дивлячись пiд ноги, з-пiд його пiдошов навсiбiч бризкало – не жирно, без чавкання вдобреноi гноем весняноi землi, а краплi мiських легковажних калюж, укритих райдужним бензиновим серпанком.

Аж раптом усе нiби вата сховала: вулицю й зiрки, лiхтарi й асфальт. Крокодил пройшов ще кiлька крокiв i зупинився – праворуч i лiворуч не знати звiдки виросли стiни. У його легенях ще лишилося мокре повiтря осiннього вечора, а нiздрi вже вдихали iнше, сухувате й кондицiоноване, геть-чисто без запахiв. Над головою замiсть лiхтарiв засвiтили синюватi лампочки. Крокодил у панiцi озирнувся – його мокрi вiдбитки, всi чотири, яскраво вирiзнялись на пiдлозi довгого пустого коридору.

Швидко, шукаючи виходу, вiн пройшов коридор до кiнця. М'яко роз'iхалися стулки дверей, i голос, змiнений динамiком, промовив буденно й навiть утомлено:

– Андрiй Строганов?

– Так, – сказав Крокодил i труснув головою, намагаючись утямити, що сталося й що тепер робити.

– Вiтаю, вашу заявку затверджено. Ви перебуваете в Бюро Всесвiтньоi мiграцiйноi служби. Прошу пiдiйти до сенсора й прикласти долоню.

Вiн роззирнувся. На лаковiй стiнi п'ятипалий вiдбиток на зразок тих хулiганських ляпок, що за часiв його дитинства псували стiни в новобудовах. Завагавшись, таки приклав до нього руку.

Стiна здригнулася й зникла.

Вiдчинився маленький кабiнет. Чоловiчок середнiх лiт, напiвпрозорий, сидiв бiля дальньоi стiни – i навiть трохи влипнувши в неi разом iз крiслом. Чоловiчок був вiртуальний, голографiчний. Стiна – справжня, бетон пiд скупою побiлкою.

– Ви дивуетесь, Андрiю Строганов, – сказав чоловiчок дуже переконано.

Крокодиловi довелося погодитись.

– Прогляньте запис, будь ласка.

Без паузи посеред кiмнати – на вiдстанi простягнутоi руки вiд Крокодила – з'явилося зображення. Ще одна людина. Уже кого-кого, а його Крокодил тут i не сподiвався побачити.

– Вiтаю, – сказав цей новий. – Трясця… незвично так-от спiлкуватися… Слухай, не дивуйся, не сердься. Я прийняв рiшення емiгрувати з Землi. Пощастило, що е така можливiсть… Лишилася можливiсть, – вiн швидко озирнувся на когось, хто стояв позаду, невидимий Крокодилу. – Можеш повiрити – на Землi в тебе немае майбутнього. Це не емоцiйне рiшення, не iстеричне, це глибоко обдумане рiшення… Власне, твое. Хоч i прийняте трохи пiзнiше. Тобi все пояснять. Щасти!

Зображення зникло. Крокодил ще кiлька секунд дивився в порожнечу – туди, де щойно бачив себе, трохи схудлого, дещо нервового, але – себе, в цьому не було жодних сумнiвiв.

– Ось ваша заява, – чоловiчок, влиплий у стiну, кивнув на конторку в кутку кiмнати. – Там само договiр за вашим пiдписом, затверджений представниками Бюро. Щоправда, виникла певна тонкiсть… труднощi, ми обговоримо iх пiсля того, як ви ознайомитеся з документами.

Крокодил пiдiйшов до конторки.

У пластиковiй тецi лежали акуратно складенi аркушi формату A4. «Я, Строганов Андрiй Вiталiйович, бувши при здоровому глуздi й добрiй пам'ятi, заявляю про свое бажання назавжди залишити Землю, третю планету Сонячноi системи, осiсти в одному зi свiтiв, придатних для життя iстоти мого виду, чие мiграцiйне законодавство дозволяе iстотам мого виду довгий час перебувати…»

«