Зачарована Десна

Олександр Довженко

Шкiльна бiблiотека украiнськоi та свiтовоi лiтератури

До цього видання увiйшли кiноповiстi О. П. Довженка (1894—1956) «Зачарована Десна», «Украiна в огнi», якi стали шедеврами украiнськоi лiтератури, деякi оповiдання, а також вражаючий документ доби – «Щоденник. 1941—1956», де описанi iсторичнi подii, свiдком яких був О. Довженко. Автор також розповiдае про зустрiчi зi своiми сучасниками, розмiрковуе про минуле i майбутне. Саме сторiнкам щоденника митець довiряв своi найпотаемнiшi творчi плани й розробки сценарiiв.

Олександр Довженко

Зачарована Десна

Хресна дорога до «Зачарованоi десни»

На хуторi В'юнище поблизу села Сосниця, що на Чернiгiвщинi, 12 вересня 1894 року народився Олександр Петрович Довженко.

Все, що пов'язано з генеалогiею роду Довженкiв, найменшi подробицi життя й творчостi видатного радянського кiнорежисера зi свiтовим iменем i свiтовою славою, вiднайшло свое вiдображення в тисячах статей i сотнях книг, брошур, буклетiв. Про режисера писали значнi дiячi культури чи не всiма мовами свiту. Роман-есе, хронологiчний життепис, монографiчнi дослiдження, збiрники спогадiв, статтi в часописах i газетах… Про О. П. Довженка iснуе неосяжна лiтература!

Здавалось би, якщо все написане реально вiдображае справжнiй стан речей, то залишаеться лише належно осмислювати вiдоме. Тим часом минула доба закамуфлювала реальнiсть, пiдмiнила ii видимiстю, деформувала до невпiзнанностi саму сутнiсть явища. І проблема, мабуть, у тому, щоб розпочати дослiдницьку роботу, повернувшись до приспаноi трагедii Довженка, яку масовий читач чи зовсiм не знае, чи знае далеко не в повному обсязi i, як правило, у викривленому виглядi.

Мета передмови – подивитися на здобутки О. П. Довженка поза стереотипами й усталеною мiфологiею стосовно життя й творчостi Майстра. Для цього варто бодай пунктиром окреслити всю iсторико-психологiчну ситуацiю побутування нацiональноi культури в Украiнi за час, що минув пiсля березня 1917 року. Лише контекстуально обсервуючи громадську дiяльнiсть i творчiсть О. П. Довженка, iхню генезу, ми зрозумiемо й вiдчуемо, який складний i тернистий шлях судила доля одному з найвидатнiших митцiв Украiни.

Не мое завдання шукати, хто замовчував правду. Не мое завдання викривати довженкiвських «iлюзiонiстiв». Тут була задiяна багатофакторна, багатогранна система дезiнформацii, в цiлому притаманна комунiстичнiй iдеологii. Принцип простий: усяке явище культури мае працювати на млин революцii, заплiднювати свiдомiсть трудящих оптимiстичним свiтовiдчуванням усеперемагаючого вчення… І прилучати iх до практики, що позбавлена загальнолюдськоi моралi, а натомiсть послуговуеться новiтньою релiгiею – класовою боротьбою.

Нагадаю ефектний епiзод з фiльму Олександра Довженка «Щорс». Вулицею Чернiгова урочисто йдуть синьожупаннi оркестранти i грають марш «Гей, там на горi сiч iде»… Нараз перед ними виникае щорсiвець i, замахнувшись гранатою, вигукуе: «Лягай!» Оркестр кидаеться на брукiвку. Лунае нова команда: «Вставай!» Оркестр встав. «Кругом! «Інтернацiонал», сучi сини! Вперед!»

І що? Оркестр повернув у протилежний бiк, заграв, пiшов… Вперед? Назад? На цi запитання вiдповiло саме життя. Історiю ж тим часом ще довго доведеться звiльняти вiд мiфологii та «бiлих плям» вiдвертого ошуканства. Однак зараз йдеться про певну особливiсть мистецтва режисури Довженка. У кожному його фiльмi iснуе подiбна дуалiстична ситуацiя. Чи це свiтоглядний авторський гамлетизм? Як на мене, саме трагiчна iсторiя Украiни покликала до життя поетику глибокого розламу мiж почуттям обов'язку бiльшовицького сектантства й романтичним iдеалом юностi. Суперечнiсть не мала нi дiалектичного, анi якогось iншого розв'язання, бо мiж почуттям честi громадянина, сумлiнням митця i чорною безоднею реального iснування постало брутальне насильство.

…Оркестр вiддалявся, миттево забувши «Гей, малиновий стяг несе…».

* * *

Отже, життя конкретноi людини, силою iсторичних обставин перевернуте догори дном, час перетворював на легенду, мiф, казку, притчу. Тi легенди вiд нескiнченного повторювання оволодiвали масовою свiдомiстю. Найнеймовiрнiшi м