Обре, сховайся добре!

Костянтин Когтянц

Такого фентезi ви ще не читали! Ви не знайдете тут анi ельфiв з гоблiнами, анi абстрактноi боротьби свiтла з темрявою, анi iдеальних залiзобетонних героiв, Зате всi згаданi iсторичнi факти достовiрнi. Сюжет роману розвиваеться на тлi героiчних i трагiчних подiй Хмельниччини у 1651–1652 рр. Головний герой, який мимоволi вплутався у боротьбу розвiдок балканських князiвств, пiсля тривалих поневiрянь опиняеться на Сiчi й пiд час виконання чергового наказу дiзнаеться, що отаман загону – чаклун…

Костянтин Когтянц

Обре, сховайся добре!

Дипломант Всеукраiнського конкурсу романiв, кiносценарiiв, п'ес та пiсенноi лiрики про кохання «Коронацiя слова-2009»

В руських краях ти багато отруйного зiлля зустрiнеш.

Та й на чаклунок також руська земля не скупа.

Бачив чаклунок я сам, що ночами у небi ширяли,

Бачив летючих вiдьом, що гарцювали вночi.

Бачив, як з чистого неба своiм чародiйським закляттям

Тi чарiвницi дощi й хмари стягали з небес,

Збурюють рiки вiтрами i хмари громами сповняють,

Град насилають важкий вiдьомським словом своiм.

    Себастiян Фабiян Кленович «Роксоланiя». 1584 р.[1 - Переклад з латини Михайла Бiлика]

Роздiл І

Козак без шаблi

Лютий 1651 року

Четверо iхали попереду саней, i трое з них думали про четвертого. Точнiше, про першого.

Усi вони були досвiдченими вояками, двое – старими сiчовиками, i вислову «накази не обговорюють» не вживали – так само, як i не смiшили людей вiдкриттями на кшталт: «Людинi потрiбно дихати». А хiба хтось сумнiваеться?

Отож, коли кошовий наказав: отаманом буде Боярин, – нiхто не сказав нiчого. Однак думати – думали.

Кирин[2 - Пам’ять св. Кирина – 6 липня (тут i далi примiтки автора).] Драгон, прозваний так, бо служив у драгонах,[3 - Драгунах.] кинув погляд назад, на сани, i зайвий раз переконався, що з обличчя Адама Першого (Божий дар якийсь у того Івана Сiрка: скаже щось звичайнiсiньке, а всi смiються. Ось i тодi, як Адам з’явився на Сiч: «Раз Адам, то хай буде Перший» – ну що тут такого? А вся Сiч реготала) – що з обличчя Адама нiчого прочитати неможливо.

Утiм, вони всi тут такi, тiльки виявляеться це по-рiзному: Адам мовчав, як нiмий, а Бiлий з Барилом теревенi правили увесь час, а проте, якби хтось iх почув, то нiчого, ну просто нiчого б не дiзнався. Драгон ще мiсяць тому не повiрив би, що можна стiльки часу балакати нi про що.

– Стiйте! – голос Боярина хриплий, уривчастий, але Кирин уже вкотре впiймав себе на думцi, що колись той, мабуть, непогано спiвав.

– Драгоне, в тебе… е якiсь вiдчуття?

Згаданi вже Бiлий з Барилом навiть не приховували свого здивування: що це ще за вiдчуття повинен побратим мати?

– Є, – похмуро вiдрубав Кирин, – е враження, що ми… що щось негаразд!

Страшний був урок, пiсля якого затямив козак: його вiдчуття небезпеки не бреше. І не помиляеться. Майже два роки тому…

– Пане полковнику, з Дубиною щось не те!

– Не те, – полковник Голота був у доброму гуморi, – у карти продувся, вiд молодицi вiдкоша отримав, пробував розпускати руки – то летiв, та ще й спотикався. Макогiн у вмiлих руках – страшна рiч.

– Пане полковнику…

Як, ну як йому пояснити?!

– Хоча вiн i твiй побратим…

– Але мерзотник. Давно знаю. Та поки вiн при менi, то ось вiн у мене де!

Кулак полковника завбiльшки з дитячу голову.

– Та й не тобi мене вчити!

– А якщо зрадить?

– А оце дзуськи! За ним таке, чого ляхи не подарують. Отож, хлопче, краще вiзьми десяток… про всяк випадок… – та до Пободайла[4 - Чернiгiвський наказний полковник.] лети. Лети, а не iдь! На нас iде пан Мирський, а це страшний ворог, отож хай Степан поспiшае.

Не бачив бiльше Драгон полковника. І ще тисячi пiвтори лягло трупом – через зраду Дубини. Ну i хто тепер доведе, що це вiн колись вiдчинив козакам браму замку? Хто з полякiв це стане слухати?..

Отаман вiдiмкнув скриню, що знаходилась у санях, витяг польськi шапки, собi – дорогу, з пером та червоним лалом,[5 - Рубiном.] Драгоновi ж передав кушме.[6 - Висока бараняча молдовська шапка.] Кирин, вiдчувши в шапцi вагу, помацав. Так i е – мiж шкiрою та пiдкладкою двi сталевi дуги, хрест-навхрест. Шапка молдовського во