Мiдний король

Марина и Сергей Дяченко

Блукаюча Іскра #2

Якщо ти рiч i тебе кидають за борт як непотрiб – що робити? Змиритися та пiти на дно? Абож все-таки виплисти, вижити, пройти крiзь безлiч випробувань та небезпечних пригод? Чи можна пiзнати цей свiт, чи можна знайти в ньому друзiв та кохання? Чи допоможе тобi в цьому книга, написана чоловiком на iм'я Варан (тi, хто добре знайомi з творчiстю Дяченкiв, одразу здогадаються, про кого йде мова)? І головне – яку цiну варто заплатити Мiдному королю, щоб самому стати володарем? Новий роман-фентезi Марини та Сергiя Дяченкiв «Мiдний король» – це нова грань iхньоi творчостi, епiчна сага, сповнена битв, блукань i, головне, пошукiв сенсу життя.

Марина та Сергiй Дяченки

Мiдний король

Частина перша

Роздiл перший

Раннього вечора вiтрильне судно «Крилама» ввiйшло в прибережнi води порту Мiрте i стало на рейд, чекаючи митного огляду. Команда й пасажири, скiльки iх було, вибрались на палубу – не тiльки тому, що цього вимагали митнi правила Мiрте, але й затим, щоб подивитися на Лiтаюче Мiсто.

«Крилама» нахилилась, i вода з палуби струмочками потекла в море. З'юрмленi бiля лiвого борту пасажири готовi були кинутися за водою – вони ахали й охали, насiдали животами на загороду, тицяли пальцями, показуючи одне одному дивовижi; двi огряднi панi, що всю дорогу не виходили з каюти, спрагло вглядались у простерте перед ними диво. Сiм'я середнiх статкiв (мати, батько, четверо синiв), купець iз двома помiчниками, ремiсники-умiльцi, що зважилися шукати щастя на службi в Золотих, та iншi люди рiзних станiв, якi подорожували в каютах i в трюмi й багато ночей спали в гамаках i знемагали вiд безсоння на злежаних перинах, дивились на мiсто своеi мрii, мету подорожi, i багатьом займало дух.

Лiтаюче Мiсто линуло, не сягаючи землi. Тоненький серпанок оповив порт i припортовi райони, а над ними розкинулись бiрюзовi й рожевi арки мостiв, завмерли, грацiйно вигнувшись при злетi, тонкi стiни. Ажуровi будiвлi вивершувалися слiпучо-бiлими вежами, i гострi шпилi вели, мов пальцями, по тонкому шару хмар над мiстом. Тисячi суден стояли на рейдi, нiби зачарованi видовищем, нiби засумнiвавшись в останню мить: а чи гiднi вони, порослi черепашками, ввiйти в золотий порт Мiрте?

Матроси видирались якнайвище, бажаючи бiльше побачити. Майже всi вони бували тут давнiше, але тiльки декiльком, найстарiшим, удалось зберегти пiдкреслено-байдужу мiну: i не таке, мовляв, знавали. Повiтря ледь тремтiло над морем, i через те здавалося, що золоте мiсто ось-ось розтане в серпанку, – але воно не тануло, навпаки, яскравiшало в мiру того, як сонце спускалось i подовжувалися тiнi.

Пiдiйшов великий човен iз вартою та перевiряльниками. Першим на борт пiднявся чоловiк у шкуратяному шоломi, в легкому обладунку з гербом Мiрте, з величезною паперовою книжкою пiд пахвою.

– Митна служба Мiрте вiтае вас, морськi подорожники, – промовив поблажливо, переводячи чiпкий погляд з обличчя на обличчя. – Капiтане!

Капiтан вийшов наперед, тримаючись увiчливо – i гiдно водночас. З нагоди прибуття вiн змiнив засмальцьовану, пропалену в багатьох мiсцях шкiряну сорочку на синiй мундир iз гудзиками з полiрованоi кiстки.

– Пред'явiть до огляду пасажирiв, команду, вантаж. Чи всi новоприбулi ознайомленi з умовами перебування в Мiрте?

Ремiсники переступали з ноги на ногу. Вони збиралися порушити закони Мiрте – трохи, зовсiм трiшечки. Потiм, коли влагодиться з роботою, вони заплатять повновагий податок i стануть чесними громадянами золотого мiста, але попервах…

– У вас е документи на дiтей? – чоловiк у шоломi зупинився перед скупченою в коло сiмейкою. – Пред'являйте, будьте ласкавi. Так… Добре. Що везете?

Тим часом вартiвники та перевiряльники, усього восьмеро людей, хутко розсипалися по кораблю: хтось опустився в трюм, хтось заглядав у бочки й трусив тюки на палубi, хтось запався не знати куди i враз виник не знати звiдки. Пасажири глядiли на них зi сторожким захватом: митники були громадянами Мiрте, бронзово-смаглявими, вилицюватими, з коротко стриженим золотим волоссям.

– Двадцять сiм, двадцять вiсiм, – митник рахував пасажирiв. – А це що? Ка