Ukrainian dream. «Последний заговор»

Василь Зима

Радiоведучий Марк Лютий, головний герой роману Василя Зими «Ukrainian dream. Последний заговор» працюе в свое задоволення i готуеться до весiлля з донькою олiгарха. Та раптом до нього потрапляе вбивчий компромат на вiдомих полiтикiв i вiн мае обирати: пiти на компромiс з власним сумлiнням чи узятися за справу, ризикуючи втратити все, навiть власне життя. Долi героiв переплiтаються, подii, наче в калейдоскопi, змiнюють одна одну. Хто переможе, а хто загине – вiдповiдi у романi.

Василь Зима

Ukrainian dream

«Последний заговор»

Я давно присматриваюсь к этой стране и знаю, чего мне опасаться.

    Михаил Зощенко

Роздiл 1 (Chapter 1)

«Ви думаете, що живете в краiнi, яка iде шляхом ринкових реформ i втiлюе принципи демократii? Даремно ви так думаете. Ви живете в краiнi, яка за тринадцять рокiв незалежностi скоротила втричi державний бюджет, ви живете в краiнi, народонаселення якоi за тринадцять рокiв незалежностi зменшилося на чотири мiльйони чоловiк, ви живете в краiнi, найкращi та найприбутковiшi об'екти приватизацii в якiй вiддано у власнiсть злочинного капiталу, ви живете в краiнi, в якiй до цього часу вирiшуеться питання, чи надавати чужiй мовi статусу офiцiйноi, ви живете в краiнi, в якiй залишаються жити або слабаки, або героi».

– Вимкни, чуеш? – вiн повернувся до вiкна i зручнiше вмостився у великому шкiряному крiслi.

– Програма ще не закiнчилась.

– Вимкни, чуеш? – невдоволено глянув з-пiд брiв.

– Нема питань, – пiдiйшов, натиснув кнопку, звук зник.

– Як цього хлопця звуть?

– Марк Лютий, вiн веде програму «Я i моя краiна».

– Ти його бачив?

– Нi.

– Я хочу, щоби ти на нього подивився, – устав, пройшовся кiмнатою, став бiля столу, мовчав, – цiкаво, вiн у це дiйсно вiрить? Нi, ну менi цiкаво, вiн просто так говорить чи вiн вiрить.

– У що? – витягнув руки з кишень.

– У те, що, слухаючи його правду, люди таки прозрiють i захочуть щось змiнити.

– Не знаю.

– У людей уже е правда, i iм не треба iншоi, iм добре живеться з тiею, яка в них е.

– Напевно, хм. Ви про що?

– Я чув нещодавно, чи то читав в опозицiйнiй газетi, – пiдiйшов до бару, – не важливо. Так от, – узяв пляшку лiкеру, налив у чарку. – Історiя така дурна. В мiстi украiнському, в Красному Лучi чи що, люди такi бiднi, хм, – випив лiкеру, поставив рюмку на стiйку бару, – iдять собачатину запивають слiзьми голодних дiтей. Ти уявляеш? – подивився на нього, – Юро, ти уявляеш, я тебе питаю?

– Слабо.

– А я тобi кажу, це iхня бiда, i не треба iм соплi витирати. Менi важко собi уявити нiмцiв, чи британцiв, чи навiть полякiв, якi б iли собачатину i пили сльози дiтей. Наш народ не вбив жодного зi своiх тиранiв, румуни вбили, iталiйцi, чилiйцi досi готовi все вiддати, щоби повiсити Пiночета, а нашi люди жеруть собачатину. І жертимуть, чуеш, жертимуть, бо вони не розумiють, що нiхто iм не винен, чуеш, нiхто.

– Ясна рiч.

– Набери менi директора цього радiо, де Лютий свою херню шуруе, давай бiгом.

– Зараз, – пiшов, повернувся зi слухавкою, натиснув кнопки. – Алло, з вами говоритиме…

– Дай сюди, – вирвав у нього слухавку, – чуеш, жук, ти зовсiм здурiв, що ти пускаеш в ефiр? Тобi наша краiна чимось не подобаеться? Їдь на хуй в iншу. Що ти вибачаешся, що ти пояснюеш? Де ти цього Лютого взяв? Хто за нього грошi платить, ти сам платиш? Я, блядь, прикрию його спонсора. Як нема спонсора? А де ж вiн грошi бере? Сам платить за програму? Так закрий ii, твою мать. Не можеш? Я тобi поможу, чудо. Все, через мiсяць цього Лютого нiкуди на роботу не вiзьмуть, буде вулицi мести. Блядь, – кинув слухавку на диван, пiдiйшов до бару, налив лiкеру, випив, голосно хекнув, потiм подивився на охоронця, – Юро, найди цього Марка, я не хочу, щоби мене за нього вз'iбали потiм, чуеш?

– Чую. Я найду його. І що зробити?

– Придумай, – накинув пiджак на плечi i вийшов з кiмнати.

Роздiл 2 (Chapter 2)

– Чи е в мене жизненнi целi? – смiх у слухавку, потiм мовчанка. – Не, ну, таких конкретних нема.

– Скiльки тобi рокiв? – голос ведучого.

– Двадцять.

– Що ти закiнчив?

– Ха-ха, – знову цей хрипкий смiх, – школу.

– А крiм школи?

– Армiю.