Колiiвщина. 1768

Ю. В. Белочкiна

Знаменитi подii iсторii Украiни

Селянсько-козацьке повстання на Правобережнiй Украiнi пiд проводом Максима Залiзняка та Івана Гонти, що отримало назву Колiiвщина, стало найвищим злетом украiнського нацiонально-визвольного руху в XVIII столiттi. Колii (так називали повстанцiв) виступали не тiльки проти феодального, нацiонального та релiгiйного поневолення, iхньою головною метою було вiдновлення незалежноi Украiнськоi держави – Гетьманщини.

Ю. В. Белочкiна

Колiiвщина. 1768

Вступ

Історiя визвольноi боротьби народу Украiни проти польських загарбникiв була i залишаеться полем для дискусiй iсторикiв та полiтикiв. У творах польських iсторикiв Колiiвщина зображена крiзь призму нацiональних iнтересiв польськоi держави. Крiм того, подii тих лихих рокiв практично не описанi у мемуарнiй лiтературi, бо дуже мало реальних свiдкiв тих страшних подiй були письменними. Але такi свiдчення все-таки збереглися. Насамперед треба згадати спогади двох дiтей губернатора багатостраждальноi Уманi Младановича. Вiсiмнадцятирiчна Веронiка та ii семирiчний брат Павло були врятованi сотником Гонтою, який перейшов на бiк бунтiвникiв-колiiв. Так, вони були свiдками подiй в Уманi, але спогади Веронiки (у шлюбi Кребсовоi) були написанi у 1827 роцi, тобто майже через 60 рокiв пiсля уманськоi рiзанини. Мабуть, тому згадуванi подii описанi не дуже послiдовно, а деякi факти, прiзвища та цифри переплутанi. А спогади ii брата, Павла Младановича, скорiше присвяченi особi його батька й насамперед мають на метi викликати спiвчуття нащадкiв до нього та ненависть до «кровожерних гайдамакiв».

Найбiльш цiкавим та цiнним документом того перiоду вважаеться рукопис дрiбного польського шляхтича Лiппомана. Його спогади були записанi майже одразу пiсля уманських подiй, але треба мати на увазi, що вiн не був iх безпосереднiм свiдком. Повернувшись до Уманi через деякий час пiсля рiзанини, Лiпоман почав збирати свiдоцтва учасникiв цих подiй. Але при цьому його рукопис не е збiркою доповiдей свiдкiв, вони злитi в едине переповiдання про страхiття, вчиненi в Украiнi.

Зобразив уманську трагедiю в «Щоденнику уманськоi рiзнi» i А. Мощенський, який, однак, теж не був свiдком тих подiй. Вiн приiхав в Уманщину 1775 року i зiбрав свiдчення очевидцiв. Як i Лiппоман, вiн надав iм форми лiтературного твору, передавши свое бачення подiй. Мощенський показав уманськi подii як особисту помсту Мельхiседека Значка-Яворського. «З бажання помсти на поляках, – пише Мощенський, – за свого сестрiнця, посадженого поляками на паль, намовляе вiн [iгумен Мельхiседек] Залiзняка i його товаришiв, щоб вони пiдняли релiгiйну вiйну проти Польщi, бо поляки зорганiзували конфедерацiю в Барi проти iх вiри i на великому пергаментному паперi написав вiдповiдний для того «указ» царицi, пiдфальшували ii пiдпис i печатку». Про цей цiкавий документ ми ще поговоримо пiзнiше.

Цiнним мемуарним джерелом можна вважати й анонiмну польську поему, яку вiдкрив у рукописному вiддiлi бiблiотеки Оссолiнських у Львовi Іван Франко i надрукував ii iз своiм коментарем. Вона мае назву «Krotkie opisanie wierszem polskim nieszcz?sliwej kl?ski w catej Ukraine a najszczegolniej tyranskiej rzezi w miescie Umaniu przez Maksyma Zelezniaka Zaporozca najpierwszego hersza za poduszczeniem Melchisedeka Jaworskiego ihumena Motrenins, naprzod zbuntowanego a potym przylaczeniem sie Gaty sotnika umanskiego zmocnionego na polskimi zydowskim narodzie roku 1768 dopelnionej i spraktykowanej, przez studenta szkоl umanskich dla wiecznopomnej calemu swiatu pamieci zebrane i zlozone wierszem». З самоi назви можна зрозумiти суть цього твору – усi бiди вiд iгумена Мельхiседека. Але треба зазначити, що в поемi е чимало iнформацii про учасникiв подiй i ii можна вважати цiнним iсторичним документом. Польський iсторик Т. Корзон теж приеднуеться до цього хору: кровожерний iгумен, введенi в оману «царициним благословенням» холопи. Корзон навiть не припускае можливостi, що украiнськi повстанцi мали якiсь iдейно-полiтичнi мотиви.

Т. Моравський у своiй iсторii Польщi присвятив Колiiвщинi цiлий роздiл i дав йому такий заголо