Чебрець в молоцi

Наталка Сняданко

«Менi давно бракувало роману, який би нагадував про те, яким був свiт у тi роки, що найважче даються до запам’ятовування. Як вiн пахнув i смакував, якими були доторки, рухи, жести, iнтонацii i вiбрацii, як можна було ступати, тертися i вдарятися, якi знаки давалися бути побаченими… А тут так багато всього того, з чим би хотiлося кохатися ще довго…»

Тарас Прохасько, письменник, журналiст.

Наталка Сняданко

Чебрець в молоцi

Механiка мимовiльних втрат

Вечорами ми з бабцею часто сiдали перед телевiзором, щоб напружено вiдстежувати кожну хвилину, яка вела до впевненоi перемоги або випадкового програшу наших або ж до випадковоi перемоги чи гарантованого програшу решти. Третього варiанта не iснувало, вiд наших очiкувалися найвищi результати, по-iншому ми вважали це особистою образою, вважали, що вони нас пiдвели, зрадили нашi напруженi кiлькагодиннi вболiвання перед чорно-бiлим простором крихiтного екрана. І вони вiдчували це, тому часто показували найкращi результати i займали найвищi мiсця, особливо у парнiй програмi й у спортивному танцi. У нас тодi була потужна школа, хоча зараз уже i не зовсiм зрозумiло, хто саме може тепер зараховувати ii на свою користь. Ясна рiч, нашi перемоги ми нiкому не вiддамо, але як бути з прапором, не можна ж i тодiшнiй прапор, пiд яким вони виступали, теж називати нашим. Цей прапор iз сьогоднiшньоi перспективи взагалi мае якийсь нiчийний вигляд, трохи навiть прикро, що через це стiльки емоцiй i переживань теж можуть вважатися не нашими, а такими ж нiчийними. Мабуть, не варто копирсатися у таких глобальних суперечностях, коли йдеться всього-на-всього про фiгурне катання. Хоча, з iншого боку, i фiгурного катання шкода.

Особливо високий професiоналiзм демонстрували нашi жiнки, хоча чоловiки вже тодi подобалися менi бiльше. Кольори i фасони iхнiх блискучих трико були стриманiшими за короткi плiсированi спiднички партнерок, зате чiткiше пiдкреслювали форму пружних стегон. І головне – не було видно черевикiв, однакових i по-спортивному нудних бiлих черевикiв, якi псували весь iмiдж фiгуристок, тендiтнi й звабливi лiнii iхнiх нiг у прозорих нейлонах раптом завершувалися грубiстю i недоречнiстю цих черевикiв, яка впадала у вiчi навiть на фонi неоковирних металевих лез ковзанiв.

Бабця розчiсувала мою довгу рiденьку косу, заплiтаючи ii на нiч не надто туго, щоб не заважало спати i щоб вранцi можна було розпустити хвилясте волосся, аби здавалося, що його бiльше, нiж е насправдi. Процес розчiсування був тривалим i болючим, але бабця приговорювала щось ласкаве, ii пальцi були швидкими та обережними, ледь чутно торкалися шкiри голови, i вiд цих доторкiв у головi приемно паморочилося, хотiлося пробути подовше у цiй напiвдрiмотi i якомога рiдше здригатися вiд посмикування, якого бабцi не вдавалося уникнути, коли волосся було надто вже заплутаним.

З екрана посмiхалося знайоме з раннього дитинства обличчя радистки Кет, i все дiйство невпинно просувалося до вечiрнього чаю з бiлим хлiбом, маслом та агрусовим варенням. Або ж до партii в лото, дерев'янi бочечки й пожовклi картки iз цифрами, полотняний мiшечок. Смажене з сiллю на бляшанiй бритванцi соняшникове насiння або найбiльший делiкатес – насiння гарбузове, дбайливо очищене бабусею вiд шкаралупи.

Поступово зернята соняшника стали домiнувати в ролi супроводу до щоденного телеефiру, витiснивши гарбузовi на периферiю дорожезних супермаркетiвських наборiв, де вони були явно недоречними i губилися помiж кеш'ю та фiсташками у напiврозкритих стулках. Акуратно розкладенi на пластикових пiдставках горiшки чимось вiдлякували. Чи то занадто гладенькою полiетиленовою плiвкою з ii неживим i надто фiрмовим вiдблиском пiд лампами денного свiтла, чи то недосяжно далеким кiнцевим термiном реалiзацii, зазначеним поряд iз штрих-кодом, чи то невиправдано високою цiною. А можливо, банальною вiдсутнiстю солi: усi цi горiшки переважно продавалися прiсними й несмаженими. У кожному разi це полiетиленове перетворення гарбузового насiння стало символом, якимось потаемним знаком, i вiдтодi вечiрнiй перегляд телепередач i навiть фiльмiв утратив ус