Колекцiя пристрастей, або Пригоди молодоi украiнки

Наталка Сняданко

На вас чекае колекцiя пристрастей, що iх зiбрала дiвчина «з порядноi галицькоi сiм’i» в перiод свого дорослiшання. Крiм банальних пристрастей по-украiнськи та по-росiйськи, ви познайомитесь з екзотичними – по-iталiйськи та по-нiмецьки, не кажучи вже про пристрастi аристократичнi. Кожного разу дiвчина намагаеться зрозумiти – пристрасть це чи кохання? А чи зможете ви вiдрiзнити пристрасть вiд кохання, то вже ваша справа.

Наталка Сняданко

Колекцiя пристрастей

або

Пригоди молодоi украiнки

Дитячi пристрастi

Коли варто починати, на що не варто звертати увагу, або Як закохатися в Джорджа Майкла?

Хлопчик Толя був найвищим, найтовщим i найкучерявiшим у нашому класi. Вiн дуже соромився того, що сорочка його шкiльноi форми часто розходилася на його круглому животi, гудзики маринарки на ньому не сходилися, а мама примушувала його влiтку одягати пiд штани довгi пiдколiнки замiсть шкарпеток, а взимку – теплi вовнянi рейтузи, в'язанi бабцею. Я добре його розумiла, бо мене мама теж завжди примушувала одягати пiд сукню шкiльноi форми довгi панталони iз грубоi вовни, якi чомусь в народi називалися «реформами», i iх часом було видно з-пiд короткоi спiднички. Або, можливо, менi лише так здавалося, що iх було видно, але вже саме вiдчуття, що на тобi одягнуто щось настiльки жахливе, могло отруiти життя кому завгодно. Я не знаю, що робив зi своiми рейтузами Толя, а я, починаючи класу десь iз шостого, щоранку знiмала панталони в пiд'iздi i запихала iх в отвiр поштовоi скриньки, а пiсля школи виймала звiдти. Аж поки одного разу мама не повернулася з роботи ранiше i не знайшла моi «реформи» поряд iз журналом «Наука и жизнь».

Толя був дуже сором'язливим хлопчиком i щоразу червонiв, коли його викликала до дошки вчителька математики. На перервах, коли всi iншi хлопцi бiгли надвiр грати у футбол або перескакували один одному через спину, що називалося «бавитися в козла», Толя знаходив куточок, де його нiхто не бачив, витягав iз якоiсь потаемноi кишеньки маринарки тоненьку книжечку темно-зеленого кольору i читав ii упродовж усiеi перерви, намагаючись залишитися непомiченим, бо така поведiнка навряд чи знайшла би схвалення в очах наших iз ним однокласникiв. Для своiх читань Толя переважно пiднiмався на останнiй шкiльний поверх, там, у закамарку бiля кабiнету фiзики, знаходився «апендикс» коридору, у якому завжди було тихо й безлюдно, бо вчителька фiзики, яка завiдувала цим кабiнетом, вважала, що перерва iснуе не для того, щоб учнi могли вибiгатися i викричатися, а для того, щоб учителi вiдпочивали i готувалися до наступного уроку. Тому вона дуже суворо стежила за тим, щоб бiля ii кабiнету не бавилися «у козла», «у резинки» чи навiть у «фантики». Порушники спокою у цьому куточку могли нарватися на серйознi неприемностi, i деякi з них таки нарвалися. Одному навiть довелося пiдлiковувати наслiдки пережитого стресу в психолога. Тому тепер усi старалися бавитися подалi вiд цього кабiнету.

Але в першому класi ми з Толею не могли цього знати, бо ще не вивчали фiзики i навiть не переходили з кабiнету в кабiнет, як учнi-старшокласники, а вiдсиджували всi уроки в одному i тому ж класi «молодшоi школи», розмiщеноi в протилежному вiд школи «старшоi» крилi, i зi всього нашого класу на екскурсii до протилежного «дорослого» крила ходили тiльки ми з Толею. Кожен iз нас ховав при цьому свою тоненьку книжечку темно-зеленого кольору, а потiм навiть виявилося, що то були двi однаковi книжечки пiд назвою «Козетта». Уривок iз роману Вiктора Гюго я впiзнала здалеку завдяки унiфiкованостi радянських видань та однотипностi книжкових добiрок у книгозбiрнях наших батькiв, що подекуди i досi нагадуе про часи, коли книги «брали на макулатуру».

Я не знаю, чому ми з Толею вибрали саме цю книжку для своiх потаемних читань пiд час перерви. Зараз менi здаеться, що в цьому не було нiякоi романтики, просто книга ця була найменшою, найлегшою i, вiдповiдно, найзручнiшою для транспортування пiд шкiльною формою. Але тодi цей збiг обставин видався менi таемничим, загадковим i сповненим прихованого змiсту.

Толя на