Невловима лiрика буднiв

Наталка Сняданко

«Минуло кiлька днiв, перш нiж я збагнула, що у спiльному з сусiдами коридорi вiдбулися якiсь змiни. Упродовж кiлькох днiв коридор залишався незвично чистим, з квартири навпроти не долинали запахи алкогольних, тваринних i людських випарiв, не чулося собачого гавкоту, ввiмкненого на повну потужнiсть телевiзора, навiть звукiв традицiйноi ранковоi подружньоi сварки…»

Наталка Сняданко

Невловима лiрика буднiв

* * *

Минуло кiлька днiв, перш нiж я збагнула, що у спiльному з сусiдами коридорi вiдбулися якiсь змiни. Упродовж кiлькох днiв коридор залишався незвично чистим, з квартири навпроти не долинали запахи алкогольних, тваринних i людських випарiв, не чулося собачого гавкоту, ввiмкненого на повну потужнiсть телевiзора, навiть звукiв традицiйноi ранковоi подружньоi сварки. Спершу це тiшило, i я навiть подумала, наскiльки щасливiшими або принаймнi життерадiснiшими могла б зробити багатьох iз нас звичайнiсiнька вiдсутнiсть сусiдiв, хоча б тимчасова. Або наявнiсть товстiших стiн у наших багатоквартирних будинках i можливiсть не вникати в iнтимнi деталi побуту людей за стiною.

Загалом я не маю нiчого проти своiх сусiдiв. Навпаки, мене цiлком влаштовуе, коли вуйко Зеньо спить не бiля стiни, бо тодi його хропiння менi менше чути, я давно звикла, що будильник за стiною спiшить на десять хвилин, i менi навiть подобаеться прокидатися трохи ранiше, тим бiльше що звук сусiдського будильника, пом’якшений спiльною стiною, не такий рiзкий i пронизливий, як дзеленчання пiд самим вухом. Я змирилася навiть iз постiйним, який нiколи не слабшае, запахом смаженоi на салi бульби у нашому спiльному коридорi. До таких речей iз часом звикаеш, починаеш ставитися з розумiнням, виявляти певну цiкавiсть до того, як розвиватимуться подii, i навiть усвiдомлюеш, що тобi бракуватиме цього всього, якщо воно раптом кудись зникне. І ось тепер, коли звуки сусiдськоi життедiяльностi бiльше не втручалися у мое власне життя, я раптом замiсть сподiваного полегшення вiдчула дивну спустошенiсть. Чомусь зовсiм не тiшила омрiяна можливiсть побути на самотi, вслухатися у тишу i не виловлювати у телевiзiйному чи радiоефiрi за стiною приглушенi звуки концерту-вiтання, а в «живому ефiрi» зовсiм не приглушенi темпераментнi суголосся, що виражають намагання погодити мiж собою непримиреннi суперечностi, якi роздирають i водночас мiцно тримають вкупi будь-яку сiм’ю, не забезпечену достатньою житлоплощею.

Та повернiмося до початку.

1. Вiдразу два новосiлля

– На цьому мiсцi ще зовсiм недавно було озеро, – розповiла менi на дитячому майданчику першого ж дня пiсля переiзду до нового помешкання дiвчинка з будинку навпроти. Пiсля цiеi першоi фрази вона зробила багатозначну паузу, правильно збагнувши, що справить на мене сильне враження, а далi почала вже звичне дитяче про те, хто з ким дружить, а з ким посварений, у кого який ровер i скiльки ляльок, де продаються найкращi цукерки i якi яблунi можна потрусити. Але я слухала не дуже уважно. Пiсля ii першоi фрази я чомусь вiдразу уявила собi, що наш будинок, поставлений на мiсцi колишнього озера, обов’язково повинен мати таемничу i нiкому не вiдому iсторiю. Наприклад, що разом iз озером на цьому мiсцi загинули русалки i водяники, i тепер iхнi душi мстяться новим мешканцям, насилаючи на них дрiбнi побутовi нещастя, тому в будинку часто ламаються крани, вода затоплюе усi поверхи, дiтям i дорослим постiйно сняться страшнi сни, всi казки, прочитанi на нiч, закiнчуються нещасливо, а купленi в магазинi цукерки виявляються заплiснявiлими i зовсiм несмачними. Я не була до кiнця переконана в тому, чи е у русалок та водяникiв душi, не кажучи вже про те, чи цi казковi iстоти взагалi можуть загинути, але факт iснування таемничоi iсторii у будинку, який вирiс iз справжнього озера, не викликав у мене жодного сумнiву. Можливо, якби менi було бiльше, нiж п’ять рокiв, я вiдразу збагнула б, що сусiдська дiвчинка мае на увазi невеличкий ставок або й звичайнiсiнький котлован пiд фундамент, який багато рокiв чекав на будiвельникiв i був заповнений дощiвкою, а тому нiякоi романтики в тому, що його засипали, н