Сатирикон-XXI (збiрник)

Олександр В. Ірванець

Книжку «Сатирикон-XXI», яка охопила основний масив прозового й поетичного доробку Олександра Ірванця 50-рiчнний поет, прозаiк, перекладач та есеiст подарував собi до ювiлею. До збiрки увiйшли вже вiдомi читачевi два романи Олександра Ірванця: «Рiвне/Ровно» та «Хвороба Лiбенкрафта», оповiдання, якi ранiше вийшли друком у книжцi «Загальний аналiз», та вiршi, що iх можна прочитати на сторiнках збiрки «Мiй хрест».

Окрiм виданих ранiше творiв, книжка приваблюе i новими творами: поемою «Бiлорусь» та оповiданням «Play the game». Вiдтак «Сатирикон-XXI» став своерiдним пiдсумком трьох десятилiть творчоi дiяльностi автора.

Олександр Ірванець

Сатирикон-XXI (збiрник)

Рiвно/Ровно (Стiна): нiбито роман

РОВНО – обласний центр Соцiалiстичноi Республiки Украiни. Кiлькiсть населення – 120 тис. чол. за переписом 2001 р. Розвинуте сiльськогосподарське машинобудування, льонопереробна промисловiсть.

При пiдтримцi та потураннi реакцiйних сил ЗУР i ряду держав Європи захiдна частина мiста насильницьким шляхом вiдторгнута зi складу СРУ i являе собою окреме полiтичне утворення пiд юрисдикцiею ООН. Населення Захiдного сектора Ровно – 150 тис. чол. на вересень 2001 р. Економiцi Захiдного сектора Ровно притаманнi всi хиби та недолiки капiталiстичноi системи господарювання: високий рiвень безробiття, iнфляцiя, корупцiя. Грошова одиниця Захiдного сектора Ровно – гривня ЗУР. Соц. – демократична партiя Захiдного сектора Ровно – 2,4 тис. чол. Давнi демократичнi та нацiонально-визвольнi традицii.

    Короткий довiдник з економiчноi географii Соцiалiстичноi Республiки Украiни.

    Киiв: Полiтвидав, 2002

Нема на свiтi Украiни,

Немае другого Днiпра…

    Т. Шевченко

Олафовi Мюнцберговi, чоловiковi

з-потойбiч Стiни присвячую

* * *

Не такого вже й раннього ранку погожого вересневого дня письменник Шлойма Ецiрван прокинувся з якимсь дивним передчуттям. Щось йому наснилось, якiсь тьмянi образи, химери iще клубочились десь у сонному мозку, все глибше поринаючи у пiдсвiдомiсть i не даючи себе висмикнути чи бодай доторкнутися до себе. Письменник Шлойма Ецiрван рвучко сiв на лiжку й обсмикнув пiжамну куртку, яка задерлася аж пiд пахви. Жовта каракатиця каштанового листка, прилипнувши до шибки iззовнi, повiльно сповзала-спускалась донизу. У вiдчинену кватирку хрипкувато придихав вiтерець. Письменник вишпортався з ковдри й босонiж почалапав до пiдвiконня, похапливими жестами слiпця намацав пачку сигарет i запальничку. Головне тепер – це припалити не фiльтра, а тютюн. От уже й очi розплющуватись починають потрохи. Так, i що воно тут? Туманець в головi, туманець i за вiкном. Ох, не треба було вчора з тим Маульвюрфом по третю пляшку iхати… Та й по другу не обов’язково було. Ну та вже що сталося, те сталося. Десь там, у шафi, був ефералган. В кухнi щось гупнулось об пiдлогу. Це Бонiфацiй стрибнув зi столу. Що там можна робити, на столi?.. Пiсля вчо… Ох, як же воно важко. Ось вони, наслiдки безпутства й невлаштованого життя. Два тижнi минуло, звiдколи Оксана, залишивши йому на столi роздратовану записку: «Як тобi така важлива твоя творчiсть, то можемо пожити певний час окремо», вiдбула Клеванським коридором до батькiв, у тихе село на Волинi. Шлойма лише плечима знизав – окремо, то й окремо…

Японський будик в узголiв’i лiжка дрiбно заверещав. Так i е – 7:49. Сiмка й сiмка у квадратi. Забобонний ти чоловiк, Шлоймо. І то усе життя, вiд самого дитинства.

Зашкварчала у склянцi мiнералки зелена пiлюля ефералгану. Зашверготiла, застрибала вгору-вниз мiж бульбашками. Засичала змiею кава, пiдступаючи джезвi пiд горло. Ззаду Бонiфацiй ткнувся головою десь пiд колiно. Голодний, звiрюко? Зараз, зараз, тiльки каву знiму з плити. Десь там ще «Вiскас» лишався для тебе. Трохи бiльше як пiвбанки. Вiд запаху м’ясива тiлом пересмикнув блювотний спазм. Ось тобi вчорашнiй «Джонi Вокер»!.. Ху, вiдпустило. Це вже, напевно, ефералган почав дiяти. Тепер можна й кави.

Розкришуючи крекера, письменник Ецiрван визирнув у кухонне вiкно. Туман потроху розвiювався, проступали жовтi обриси каштанiв у внутрiшньому дворi. Дальша половина двору