Обiтниця

Олег Семенович Ладыженский

Олег Ладиженський

Обiтниця

(вiршi рiзних рокiв у авторському перекладi украiнською мовою)

З трагедii «Зоря» Томаса Бiнорi, барда-вигнанця

I.

Що станеться з iменем, маючим тiнь,

І з тiнью, в якоi з'явилось iм'я?

Можливо, народиться нова сiм'я,

Де будуть стосунки чуднi та простi,

І доля свое розпочне маяття

У цих безтiлесних живих поняттях…

І тiнь за хазяiном мiстом бiжить,

По iменi кличе: «Агов! Стережись!

Не треба!…» Але це iм'я без буття

Менi незнайоме.

II.

Я жив в тiнi iмен. В тiнi великих

Імен, немов шляхетних прапорiв.

Їх смак душа приймала, наче лiки,

Їх блиск в очах грозою майорiв,

І супились зi стiн суворi лики,

За хист мене лишаючи дарiв.

Я вивчив iмена тiней пiзнiше.

Ось тiнь змii. Тiнь ворога. Ось тiнь

Кота, що переслiдуе тiнь мишi,

Ось тiнь-тополя з тiнью вiд листiв.

А це пройшов тiнь-день. В вечiрнiй тишi

Чекае вiн тiнь-ночь на самотi.

Передбачая дикий рух племен,

Вал землетрусiв i загибель мира,

Не те спiваю, що бажае лiра,

А iмена тiней та тiнь iмен.

Прохання

Поклади мене, як печатку в руку,

Поклади мене, як тавро на серце,

Поклади мене, як сухар в дорогу,

Як грозу на дiл, як роки на старця.

Поклади мене, бо я вже не встану,

Я навiки тут, я десь був та вийшов,

Над горою хмари вiд щастя стогнуть,

Пiд горой тополi трiмтять: «Ми – вашi!»

Не довiчно хмарам в грозi кричати,

Не довiк тополi стояти списом,

Якщо кличу я, а мене не чути —

Поклади мене безпорадной пiсней…

Балада обмiну

Трьох вiдважних i вiдданих друзiв я мав,

Трiйцю друзiв – танцюй, карасi!

Їх у долi на трьох ворогiв я змiняв,

Бо три ворога кращi за всiх!

Трьох чудових красунь-наречених я мав,

Трое дiвчин, i кожна з кiльцем!

Їх у долi на трiйцю жiнок я змiняв,

А жiнок – на розбите яйце.

Народив я багато дiтей-дiточок,

Цiлий табiр малих – лiч-не-лiч!

Дiточок я у долi змiняв на гачок,

А гачок – це коштовная рiч!

Знався з цiлой юрбой я турбот i скорбот —

Ну навiщо менi це лайно?!

Я у долi змiняв iх мерзотний народ

На шинок, i жiнок, i вино!

В домовинi я спокою теж не знайду,

Хоч побачу тут смерть без прикрас —

Буде обмiн на щастячко чи на бiду,

Я i мертвий змiняю цю долю на ту,

Дам грошей, i змiняю ще раз!

Хайямки

Нас, кiсток-черепiв, в домовинах чортьма,

Нам не треба жалю, нас укрила пiтьма, —

Тi, хто жив, хай вiдвiдають нас на погостi,

Або смерть вас вiдвiдае нiччю сама…

Приймая вогонь, згоднi ми на пiтьму,

Забувши, навчилися ми усьому —

Збiднiли? Збагатшали? Геть сплюндрували

Життя? І питаемо небо: «Чому?!»

Новоруський рубайят «Пацан Хайям»

– Пацани, я стирчу! Ми фiльтруем базар,

Нас не ловлять менти i не косить шиза,

Але зверхнiй бугор – кiлер та вiдморозок!

Я отримав маляву – у нього крейза!

– По панятiям треба нам жити, братан,

Я – тобi, ти – менi, та й ми квити, братан!

Якщо доля обох розведе на мизинцях,

То ми долю зумiем згубити, братан!

І до тебе, пацан, знали ми пацанов,

Будем знати i пiсля! Таке ось кино —

Кожен з нас вiдповiсть за свою розпальцовку,

І вiдвалить з юрбою друзяк-паханов…

Я вiдкинувся з зони – й одразу в кабак.

Є у мене резони прийти у кабак —

Я не в змозi напитись у бiблiотецi!

Ось проп'ю я кальсони й залишу кабак…

Епiтафiя на могилi хвилософа

Де я лежу, там мiг лежати ти,

Вiд кладовища людям не втекти,

Тодi навiщо нам тягнути вiк? —

Лягай негайно, як я лiг торiк.

Нiчнi цикади

Вони бились день,

Вони бились нiч —

Полягли усi,

Та не в тому рiч…

Стережись, рибонько,

Не ходи, де глибонько,

Бо не спить рибалка,

Тебе любить палко…

Не гомiн за стiнами,

Не тiнi за спинами —

То вдача бiжить поза тинами…

Всяк у клунi чаклунить,

Чари мажить та смажить,

А як дiйде до справи —

Шурх у кущi та трави…

Ворожили ворожбити:

«Будеш, хлопець,