Снулль вампiра Реджiнальда

Генри Лайон Олди

Три повiстi про чудеса #2

Генри Лайон Олди

Снулль вампiра Реджiнальда

Багато хто заздрить менi. Знаходять у старому Нихонi тисячу достоiнств, що заслуговують палкого, трепетного почуття заздростi. Вони бачать мету, але не шлях, предмет, але не плату. А коли я кажу iм, що чисте джерело та збитi ноги – невiддiльнi, вони дивуються. Якщо чесно, то я теж заздрю – цьому святому, цьому дитячому подиву.

Жадiбнi, боягузливi, сварливi дiти, – але все одно дiти.

    Із записiв Нихона Сивочола

CAPUT I

де ридають жiнки й супляться чоловiки, лунають прокляття на адресу XIII Вальпургiналiй, нападають кiстяки, приндяться мудрецi i летять королiвськi депешi, але трое героiв уже готовi вирушити в дорогу, за покликом обов’язку

– Без мене ти нiкуди не поiдеш!

– Люба, нумо без iстерик. Ти знала, що то значить вийти замiж за венатора?

– Нiчого я не хочу чути! Або ми iдемо вдвох, або ти залишаешся вдома!

– Хочеш води? З льодом?

– І я виллю ii тобi на голову! Ну чому, чому обрали саме тебе?

– Тому що я – славетний мисливець на демонiв.

– Ти – мерзотник! Ти хочеш кинути дружину напризволяще!

– Ти перебiльшуеш, радосте моя.

– Нi крапельки!

– Гаразд. Я – мерзотниквенатор. Досвiдчений. Із чудесною репутацiею. Із заслугами перед суспiльством. І, як наслiдок, цiлком гiдний вибору мiськоi ради Брокенгарца й курфюрста Леопольда особисто. Дивно iнше: чому мене обрали тiльки тепер, на обслуговування XIII Вальпургiналiй… Як гадаеш, менi варто образитися?

Фортунат Цвях попрямував до столу, взяв порожнiй келих iзпiд вина, що залишився стояти звечора, налив туди води й вихилив одним духом, не пропонуючи дружинi. Вихлюпне в лице, вiдьма, й оком не змигне. Розмова стомила венатора. У халатi й нiчному ковпаку, неголений, невиспаний, вiн почувався не готовим до сiмейних сцен. Інша рiч, якби ми були в камзолi, при шпазi…

І в перуцi з кучерями до плiч.

І з тростиною в руцi.

Тодi можна сперечатися iз дружиною навiть у присутностi коханки.

– Ми три днi тому повернулися з курорту! – навела кохана дружина аргумент, неспростовний на ii думку, але загадковий для цiлого натовпу мудрецiв. – Вiдпочили, розважилися… Я сподiвалася, ти знайдеш час попрацювати зi мною перед захистом!

Приклавши холодний келих до чола, мисливець на демонiв згадав курортний Баданден. Там парi Цвяхiв довелося брати участь у ризикованому полюваннi на Лисого Генiя. А згодом, про що коханiй дружинi знати не належало, венатор мав сумнiвне задоволення оперувати молодого аристократа. Видаляти менталпухлину невiдомого характеру й походження – вороговi не побажаеш.

Вiдпочили, називаеться. Розважилися.

Цiкаве в тебе, люба моя, уявлення про вiдпочинок.

– Отже, так, – пiдсумував вiн твердим, як йому здавалося, голосом. – Завтра на свiтанку я iду до Брокенгарца. Знехтувати обов’язком венатора й особистим запрошенням курфюрста Леопольда я не можу. Ти залишаешся вдома й готуешся до захисту магiстерського дисертату. Через дванадцять днiв…

– О-о!

– …щонайбiльше через два тижнi я повернуся. В нас буде пiвтора мiсяця для занять. Годi, суперечку закiнчено.

Фортунат плекав мало надiй, що владний тон подiе на дружину. Руда Мелiс, у дiвоцтвi – ятрийська вiдьма, була не з тих, кого можна втихомирити вольовим натиском. Скорше навпаки. Але – дивна рiч! – дружина схлипнула й повернулася до люстерка, передумавши сваритися далi.

– Це дуже небезпечно? – запитала вона пiсля тривалоi (хвилини пiвтори, не менше!) мовчанки. – Я маю на увазi Вальпургiналii?

– Не буду лукавити, люба. Мiж такими людьми, як ми, немае мiсця для неправди, – сувора зморшка залягла межи бровами мисливця на демонiв. – На два днi й три ночi мiсто стае здобиччю…

– Чим-чим?

– Я хотiв сказати, що Брокенгарц вiдкриваеться для вампiрiв i перевертнiв, iнкубусiв та суккубарiв, ламiiв та iгiсiв. Для iхнiх обрядiв i оргiй. Для чорних банкетiв, на яких калiчкишпiльмани грають на вiдтятих кiнських головах смичками, змайстрованими iз котячих хвостiв. Вальпургiяни iдять щурятину без солi, п’ють вiдвар мухоморiв iз коров’ячих ратиць-довбанок i коять усiлякi бешкети. Як ти вважаеш, це схоже на