Вкласти душу

Генри Лайон Олди

Генри Лайон Олди

Вкласти душу

* * *

Свiтанок пах приреченiстю.

Ще перш нiж розплющити очi, Мбете Лакемба, спадковий жрець Лакемба, здавна званий Старим Лайком, вiдчув тухлий присмак фатуму. Днi долi завжди починаються зi свiтанку, за цим iх не вiдрiзниш вiд решти днiв, що низкою пробiгають повз людей, а тi смiшно розчепiрюють руки, аби упiймати вiтер, i махають наослiп – пропускаючи найважливiше. Протяг змiею слизнув до будинку, несучи в зубах скривавлений клапоть плотi пiвнiчно-схiдного бризу, i солоний запах моря сягнув нiздрiв Мбете Лакемби. Інших запахiв, не рахуючи тухлятини фатуму, жрець не знав – едину в своему життi дальню подорож, що зв’язала два острови – оточений рифами Вату-вара iз цим зiпсутим цивiлiзацiею уламком, що бiля узбережжя Пiвденноi Каролiни – упертий Лакемба вiдбув морем. Так, панове, саме морем, хоча захiднi Мбатi-воiни з великими зiрками на погонах пропонували заощадити час i полетiти лiтаком. Напевно, замiсть зiрок iм слiд було розмiстити на погонах циферблат годинника, тому що вони все життя боялися згаяти час. Невдахи – так вони звали тих, чий час сипався крiзь пальцi. А за успiх мали латуннi зiрки, гiдну пенсiю i смажену iндичку; захiднi Мбатi народжувалися старими, навитяжку лежали в пелюшках, схожих на мундири, i звали це успiхом.

Мбете Лакемба вiдiрвав потилицю вiд дерев’яного узголiв’я i, крекчучи, став пiднiматися. Бiльшiсть берегових фiджiйцiв на схилi вiку схильнi до повноти, i жрець не був винятком. Колись ставний, кремезний, зараз Лакемба зiгнувся вiд рокiв i подвоеноi ваги, а з-за драглистого бурдюка живота рухався перевалюючись, як дурна свiйська птиця. Втiм, обличчя його, мов витесане з пористого каменя скель Вату-вара, не змiнилося – тi самi високi вилицi, довгий прямий нiс, крупнi риси… таке обличчя в огрядного старигана дивувало, i мiсцевi рибалки потай схрещували пальцi й вiдводили погляди, зустрiвшись очима з острогою незмигних чорних очей Старого Лайка. Рибалки дивилися телевiзор i любили своiх дружин пiд крики програвача компакт-дискiв, у рибалок були медична страховка й будинки, що тхнули пластмасою, але в морi хвилi розгойдували човни, а нiчне небо байдуже поглядало згори на благенькi торохткi шкаралупи, що iхне лящання дарма котилося простором, i медична страховка здавалася чимось незначним, як мурашка на рукавi, а слова Старого Лайка про мусон опiвночi – гласом пророка перед уклiнними послiдовниками.

Потiм рибалки поверталися додому, i Уiтнi Хьюстон допомагала iм любити своiх дружин, гучно скаржачись на самотнiсть iз темницi програвача.

Намагаючись не розбудити матiнку, яка безформною купкою ганчiр’я дрiмала в кутку бiля земляноi печi, Мбете Лакемба вийшов надвiр. Стороннiй спостерiгач вiдзначив би дивовижну, як на вiк i поставу кульгавого жерця, безшумнiсть його ходи, та в будинку Старого Лайка одвiку не водилося стороннiх, особливо перед свiтанком. Старий мерзлякувато здригнувся, зняв з мотузки висохлий за нiч одяг i почав натягувати брезентовi штани iз кишенями на дупi, якi досi викликали у нього подив. Цi кишенi дивували жерця багато рокiв пiдряд, бо дупа потрiбна розсудливiй людинi, щоб на нiй сидiти, а не тримати рiзний мотлох, сидiти на якому незручно, ба навiть боляче, чи ти порядна людина з Вату-вара, чи ти ловець успiху в зоряних погонах або рибалка, який вiрить водночас у забобони й у медичну страховку.

Мабуть, значно бiльше був вартий подивування той факт, що штани Лакемби не промокли вiд ранковоi роси – але це дурницi, якщо знаеш слова Куру-ндуандуа; а ось кишенi на дупi…

Почухавши волохате черево, що радiсно перевалилося через вузький шкiряний ремiнець, Мбете Лакемба притулився до огорожi й шумно втягнув нiздрями повiтря. Нi. Свiтанок як i ранiше пах приреченiстю. Навiть сильнiше, нiж при пробудженнi. Так вже було, коли на рiдному Вату-вара жерцю довелося стати до бою iз двохвостим Змiем Туа-ле-iта, духом Стежки Мертвих, який беззаконно потяг душу правильноi людини, йому не належну. Бiлий священик хотiв було вiдвезти Лакембу до шпиталя, вiн торочив про милосердя, а потiм почав проклинати дурнiв зi шкiрою кольору шо